Особистий досвід проживання втрати Влади Ліберової

Розповідаючи історії проживання втрати коханими загиблих захисників, ми отримали від наших читачів повідомлення про те, що війна забирає не тільки наших коханих, а ще й дітей. І про те, як пережити втрату дитини через війну, говорять мало.

Сьогодні власною історією ділиться Влада Ліберова — відома українська фотографка, роботи якої стали зображенням цієї війни. Якщо ви бачили фотографії українських військових із зони бойових дій, наслідків атак на наші міста, ви точно бачили фотографії Ліберових — Влади та її чоловіка Костянтина.

Через що проходить жінка, втрачаючи під час війни вагітність — читайте в історії Влади.

Якщо чесно, я не знаю, з чого краще розпочати. Скажу тільки, що ми з Костєй були дуже щасливі, коли дізнались, що я вагітна, хоч і не планували цього в розпал війни. Новина про те, що вагітність завмерла, знайшла мене в дуже важких обставинах. Костя зі штурмовою групою був на Курщині, третю добу без звʼязку. Я не знала, чи живий він, і чи все добре. В мене було заплановане перше УЗД, і це, мабуть, єдине, що хоч якось тримало настрій. Коли на УЗД сказали, що вагітність завмерла, це було дуже важко. Не стільки навіть сама ця новина, скільки почуття провини, бо я у всьому звинувачувала себе. Костя вийшов на звʼязок ввечері того дня. Він знав, що я йду на перше УЗД і коли почув мій голос – одразу все зрозумів. Повернутись в Київ він зміг лише за кілька діб. 

Мені допомогли психотерапія, антидепресанти та підтримка Кості, сімʼї та близьких друзів, а головне – час. А ще я почала багато ходити. Кожного дня – мінімум 12-13 тисяч кроків. Було таке відчуття, що мені просто треба «виходити» весь цей біль.

Складніше за все було переконати себе, що це не моя провина. Що таке буває, що існує статистика, і що врешті-решт у нас все ще може бути попереду, якщо ми цього захочемо.