7 років руху VETERANKA

7 років силі сестринства – 7 років руху VETERANKA

Ми вдячні кожній посестрі Руху, завдяки і задля яких ми існуємо і боремося за права, допомагаємо підрозділам та разом реінтегруємося у цивільне життя. Попереду ще багато роботи, випробувань і набувань, але головне ми вже набули і продовжуємо зростати – неймовірну спільноту довіри та підтримки у понад 2000 посестер. Дякуємо кожній за цей шлях і за те, що завжди можна знайти підтримку у темні часи. Знайте – ми поруч і готові підтримати.

Аби трохи передати відчуття, що означає бути в Русі – ми запитали наших посестер. 

Андріана Арехта, лідерка руху VETERANKA, штурмовичка

Бути посестрою руху VETERANKA — означає стояти пліч-о-пліч з тими, хто пройшов крізь війну і не зламався, бути голосом сили, сестринства і правди, яку більше ніхто не змусить мовчати

Бути посестрою VETERANKA — це не просто про досвід, це про гідність, яка загартована війною і живе у кожному нашому кроці.

Рух VETERANKA — це моя зброя, мій тил і мій голос. Бути її частиною — значить творити нову історію жінки на війні.

Катерина Приймак, керівниця руху VETERANKA, ветеранка

Для мене бути посестрою руху VETERANKA — це вчитися приймати кожну і бути командою. Це віра, що ми можемо щось змінити. Обовʼязок не зрадити памʼять про тих, кого вже немає з нами. І сподівання на зустрічі і обійми, коли сподівань лишається  не так багато. 

Це — сварки та примирення, це знати, що поруч свої, навіть якщо далеко. Це щирі сльози і сміх на Злетах.

Це — рятувати дельфінів в Коблево, лишити під Полтавою те, що було під Полтавою, співати “Ой у лузі червона калина” на Франківщині та в караоке в Ірпіні. 

Це казати “ти важлива для руху”  і чути у відповідь «рух важливий для мене».

Це — мати свою зграю білих ворон, та знати, що ти вже ніколи не лишишся сама.

Юлія “Куба” Сідорова, військова:

Рух VETERANKA — це моя родина. Це посестри, які ніколи не зрадять, і на яких завжди можна розраховувати. Це фундамент, на якому будувалися всі мої досягнення з початку повномасштабної війни. Це сила і справедливість. А також це люди, яких хочеться обіймати.

Шарлотта Хмельницька, військова:

Рух VETERANKA для мене – це в першу чергу підтримка, сестринство, спільнота, спільнодія. Це місце, в якому завжди можна сподіватися на підтримку, на опору в будь-якій скрутній ситуації. І це та спільнота, яка, напевно, краще за мене знає, що мені потрібно і коли мені потрібно.

Для мене жіночо-ветеранський рух почався ще задовго до того, як я стала військовою, тому що я навчалася з Андріаною Сусак. І я пам’ятаю, як у 2018 році, коли вони тільки створювали спільноту, вона про неї багато розказувала. І вже тоді я мріяла стати її частиною, але я була офіцеркою резерву і не могла долучитися до ветеранського руху, оскільки була не ветеранкою. 

Я навіть усвідомила, що вау, я перебуваю серед тих жінок, якими ще 5 років тому захоплювалась.  Я і зараз ними безмежно захоплююсь, але тоді вони для мене здавалися взагалі чимось міфічним і надлюдським. І тепер я поруч з ними, і я знаю, що сила сестринства працює. Попри оці всі сміхуйочки мужичків, які завжди кажуть, що жінки між собою сваряться. Це неправда. Так, як сваряться між собою чоловіки, доказуючи якесь своє его, це непорівнянно з силою сестринства і з тою підтримкою, яка існує постійно. Саме посестри знають, коли підтримати тебе і завжди знайдуть для цього час, якщо тобі це необхідно.

Оксана Рубаняк, військова:

Бути посестрою Руху VETERANKA — це знати, що ти не одна. Не одна у своїх поглядах, баченню, шляху. З тобою такі ж віддані країні люди, котрі добровільно стали на захист країни і роблять все можливе, щоб зберегти Україну. Бути посестрою Руху VETERANKA — це відчувати підтримку, опору, допомогу від таких же жінок, як ти, і бути їм також підтримкою та опорою.

Юлія Кіріллова, ветеранка:

Це про дружбу, яка витримала війну, життя після і знову війну та втрати. Ми пройшли довгий шлях разом, багато зробили і пережили. Але найважливіше — ми досі тримаємось одна за одну й далі йдемо разом.

Олена Апчел, військова:

Для мене VETERANKA — це маяк, який дає надію, що після повернення зі шторму війни я точно зможу стати на тверду землю. Це посестринське коло, де ми стоїмо одна до одної обличчям з широко відкритими очима, готові уважно вислухати біль, якщо треба разом вити і горювати, а якщо з’явиться ресурс, то сміятися разом і святкувати життя і серед втрат відновлюватися навзаєм.

Тату Аня, військова:

Я приєдналась до руху VETERANKA, тому що жінки, які захищають Україну, — не в ар’єргарді, вони на передовій. Їхня боротьба — це феміністична боротьба, їхня сміливість — це відповідь на агресію. Ми воюємо за свободу, рівність і за те, щоб жодну жінку більше ніколи не стерли з історії. Ми — родина. Ми — не самі.