Пам’яті Олени Єрьоменко

«Прикривай нас із неба, Лелеко, а ми зобов’язані завершити справу”. Бойова медикиня Олена Єрьоменко загинула, прикривши побратима

Посестра Руху VETERANKA Олена Єрьоменко з позивним «Лелека»  героїчно загинула 29 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині. Військовослужбовиця ЗСУ, бойова медикиня взводу безпілотних авіаційних комплексів 3-го механізованого  батальйону 47-ї ОМБр «Маґура» віддала життя, щоб вберегти інших. Лелека прийняла удар ворожого FPV-дрона на себе.

Олена нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Рідні та близькі загиблої захисниці звернулися з проханням до Президента України присвоїти молодшому сержанту Олені Єрьоменко звання Героя України (посмертно). https://petition.president.gov.ua/petition/250230

Закликаємо в памʼять про Лелеку підтримати петицію. 

Олена родом із Запоріжжя. У серпні 2022 року доброволицею вступила до війська, щоб рятувати життя. Після навчання розпочала службу бойовою медикинею у 47-й ОМБр «Маґура». Бойовий шлях почала як медик у піхоті, постійно перебувала на передових позиціях.

За три роки війни пройшла найгарячіші ділянки фронту на Запорізькому, Донецькому, Курському та Сумському напрямках.

День загибелі Олени командир взводу БпАК Олександр з позивним «Наум»  називає «клятим». 

Останнім часом на Сумському напрямку підвищилася  активність FPV-дронів і Лелека наполягала, щоб вона як медик їздила на кожну ротацію бійців на позиціях. Це найнебезпечніший момент, коли когось можуть поранити і вона хотіла бути одразу на місці, щоб надати допомогу. Хоча для неї самої це було смертельно небезпечно.

«На ротацію у пікапі поїхали  Олена і ще четверо наших. На в’їзді в населений пункт є яма з  багнюкою, де ми скидаємо швидкість, аби проїхати і машину не занесло.  І саме там, ймовірно, у засідці була ворожа «фпвішка». Пікап був обладнаний хорошим  РЕБом, але або частоти були не ті, або FPV була на оптоволокні», — розповідає командир.

«Наші встигли зробити п’ять пострілів по FPV-дрону,  але, на жаль, він влучив у правий борт автівки — з того боку, де сиділа Лелека.  Вона отримала важкі уламкові поранення. Вся сила вибуху і всі уламки прийшлися по Лелеці. За нею сидів ще один наш побратим, якого вона закрила собою і тим самим  врятувала йому життя.

Екіпаж одразу доповів про влучання, організували евакуацію. Лелека після прильоту ще хвилин десять прожила, але була у дуже важкому стані. Їй одразу почали надавати всю можливу допомогу, але,  на жаль, вона загинула.

Того дня побратим, який їхав поруч з Оленою, не взяв свої балістичні окуляри, то вона йому дала свої запасні — завжди брала їх для когось, хто опиниться поряд. Після влучання FPV його каску посікло. Але там, де були каска й окуляри, в нього чисте обличчя, а все решта — посічено дрібними уламками. Лелека не  лише про себе подумала, а й про інших. У цьому була вся вона: завжди про всіх  турбувалася

Врятованому хлопцю на наступний ранок зробили декілька операцій, у нього некритичні уламкові ушкодження, дуже постраждав слух. Зараз він проходить відновлення, фізично й емоційно» — розповів командир.

Владислав з позивним «Халк» розказав, що познайомився з Лелекою восени 2023-го року під час служби на Донеччині.  Майже рік провоювали разом, але згодом вона перевелась в інший підрозділ цієї ж бригади.

«Коли Олена прийшла до нас в підрозділ — одразу попросилась на «бойові». Тоді  ми були під Оріховим на контрнаступі й жили в посадці. Для неї життя в бліндажі, інші побутові умови — це все було другорядним. 

Пам’ятаю, як вона вперше приїхала до нас знайомитися. Каже: «Хлопці, тепер разом з вами буду  виконувати бойові завдання. Ви можете  у всьому на мене покладатися». Відразу подивилася наші аптечки. І вже через 2-3 тижні роздала  кожному, хто був на бойових завданнях,  нові повністю укомплектовані аптечки. Турбувалася про кожного.  Кожен виїзд вона нас супроводжувала.

Одного разу  потрібно було відправити наших хлопців копати окопи буквально за 700-800 метрів від лінії бойового зіткнення. Тоді з Авдіївки був сильний наступ і це було необхідно, щоб наші могли  відступити вже на підготовлені позиції. Олена одразу відгукнулася піти, і навіть була старшої групи із 6-7 людей. У складі групи дехто  не мав великого військового досвіду, й щоб змотивувати людей і ніхто не вагався, Лелека підійшла до комбата, сказала: «Я піду з ними».

На Покровському напрямку під час однієї зі своїх поїздок до підрозділів з Лелекою познайомилася пресофіцерка 47-ї ОМБр Анастасія Блищик. Із кожною зустріччю спілкувалися дедалі більше.

«Вона — справжня жінка-воїн. Попри те, що вже служила у війську, максимально викладалася, щоб бути корисною для держави як медикиня на передовій — докоряла собі, що робить недостатньо. Це у той час, коли величезна частина населення у нас взагалі відсторонена від війни.

Донбас. Літо. Спека. А ті, хто хоч раз бував на Донбасі влітку, знають, що це таке: ніби хтось бере і дмухає на тебе з пічки. Пам’ятаю, як ми тоді сиділи з Оленою і вона пригощала холодною окрошкою».

Командир взводу Наум каже, що Лелека була надзвичайно фаховою, глибоко і розуміла медичні питання. Крім того  —  підтримувала  психологічно побратимів, розуміла їх, як ніхто інший, і знаходила підхід до кожного. 

«За свої 17 місяців служби в АТО та четвертий  рік повномасштабки, таких, як Лелека, я більше не зустрічав, хоча у підрозділах, звісно, були жінки. Вона свідомо обирала службу у «червоній зоні». Попри жорсткість війни і постійний ризик, прагнула бути там і знала, що має рятувати людей.

Вона не була тиловою військовослужбовицею, завжди рвалася в бій і на передові позиції, навіть тоді, коли розуміла, що це може бути дорога в один кінець. Аби бути поруч у той момент, коли потрібна».

Взвод Лелеки у складі батальйону створили минулого року. Вона — перша жінка, яка служила у підрозділі:

«Вона давала фору  багатьом чоловікам в плані мужності, рішучості й алгоритмів прийняття рішень. Досвід їй у цьому допомагав і взагалі у неї був такий характер. Вона — сталева жінка. Надзвичайно сильна духом, відважна та смілива».

Наум на підтвердження своїх слів переказує показовий випадок, коли Олена проявила лідерські якості і врятувала цим побратимів:

«На Курщині  у січні цього року підірвалися  двоє бійців з нашого підрозділу, повідомили, що  у нас на позиції  важкі 300-ті. Постало питання евакуації. Ми тоді вже заїжджали вглиб території супротивника на 20 кілометрів — були досить високі ризики, адже FPV-дрони полювати на нашу броню. Лелека, водій-механік і ще пару людей поїхали на  «Бредлі», щоб витягнути побратимів. Бойова машина піхоти  потрапила у вирву від КАБа, через якийсь час  в неї влетіла «фпвішка». Бійці вилізли через люк. Лелека всіх зібрала, взяла на себе відповідальність і керування. Група пройшла 2 кілометри до посадки, всю ніч просиділа під обстрілом, а на ранок, благо, що був туман, вона вивела групу. Живими.  Ми відправили за ними БТР і  повернули їх на нашу територію».

Побратим Роман із позивним «Банкір» згадує: щоразу, коли відвозили і забирали хлопців з «бойових», Лелека їхала теж. Сідала попереду з водієм, жартувала дорогою, щоб не було в авто напруженої тиші.

«Олена була безстрашною і завжди нас надихала. Одного разу вона з водієм привезли нас на позицію, а  самі від’їхали. Нас накрило вогнем. Лелека сказала водію відігнати машину, а сама пробігла до нас 1,5 км, аби дізнатися, чи все гаразд. Насварила, що не відповідали по рації — ми під час обстрілу не встигли її забрати в укриття».

Олена Єрьоменко неодноразово рятувала не лише життя побратимів, а й життя тварин, яких вона евакуювала з-під обстрілів. 

«З волонтерами вона виїжджала у найнебезпечніші локації. Часто — за лічені дні до окупації», — розповідає Халк.

«За місцем дислокації нашого підрозділу було дуже багато покинутих тварин, які зазвичай трималися купки. А вона їх дуже любила. За свої кошти  купувала їм корм. Їдемо на завдання, якщо працювали в селі — поки якась перезмінка,  вона побіжить туди й насипле їм їжі. Якщо десь в полях — просто дорогою просила зупинитись на хвилину, відкривала двері біля дороги і насипала корму, щоб тваринки завжди могли прийти поїсти».

Лелека залишалася сильною навіть у найважчі моменти, знаходила сили підтримати інших і творити — писала вірші, глибокі, емоційні, правдиві. Їх вона зберігала у своєму щоденнику, який починала  словами: «Ти завжди встигнеш зробити все для всіх, тільки не для себе». Ці слова стали мотто її життя — сповненого жертовності, добра і безмежної любові до людей та України.

Командир взводу Олександр, позивний  «Наум»:

«Пам’ятаю її останній погляд. Вона не сумна була… Але з певною тривожністю в очах. Я зараз заплющую очі —  і бачу цей погляд».

Пресофіцерка 47-ї ОМБр Анастасія Блищик:

«Дуже важко, коли гинуть наші побратими, посестри. А особливо мене завжди дуже сильно торкає, коли  дізнаюся про те, що гинуть саме такі жінки… Добра, щира, харизматична, красива, войовнича — такою вона залишиться в моїй пам’яті».

Побратим Роман, позивний «Банкір»

«Олена була чудовою людиною, з великим і добрим серцем. Вона за всіх щиро переживала і всім допомагала».

Побратим Владислав, позивний «Халк»:

 «Таких, як Олена, дуже мало на фронті — з такою відважністю і сильним характером. Особливо сьогодні. Це для нас дуже-дуже велика втрата, Зазвичай такі люди не ставлять себе на перше місце, у них інші  інтереси: передусім — виживання нації. 

Прикривай нас із неба, Лелеко, а ми зобов’язані довести справу до кінця».