Жінка-ветеранка в сім’ї: між очікуваннями та реальністю

Фахова думка про роль жінки-ветеранки у сім’ї і конфлікт ролей, що виникає після служби,  від Елліни Ільїних — сертифікованої психотерапевтки, фахівчині в методі EMDR та сексології, ведучої груп підтримки та терапевтичних груп, психологині Руху VETERANKA.

Після повернення з фронту жінка-ветеранка опиняється не просто вдома — вона опиняється постає перед новим викликом, коли її військовий досвід зустрічається з вимогами «бути як раніше». 

Але хіба можна бути «такою, як раніше», коли змінилося все — тіло, нервова система, цінності та світогляд? 

Конфлікт ролей — одна з найболючіших тем після повернення. Бо на фронті вона була рішучою, зібраною, відповідальною за життя інших. А вдома її часто чекають у ролі «лагідної», «жіночної», «турботливої дружини і мами».

Та «перемикач» цих ролей не завжди спрацьовує, його ніби клинить. Це спричиняє внутрішнє напруження, особливо якщо жінка не мала часу чи простору, щоб осмислити свій бойовий досвід. 

Виклики жінки-ветеранки в родині можуть звучати як:

• «Ніхто не знає, що я пережила. Всі просто хочуть, щоб я “влилася” назад» —  це про відчуття нерозуміння.
• «Переймаюсь ​​та докоряю собі за відсутність вдома, за зміни в собі, за те, що “не така, як колись”» —  це почуття провини та сорому.
• «Відчуваю, що діти мене бояться, соромляться та віддаляються — бо мама інша, стримана, часом замкнена» — це про втрату контакту з дітьми.

Це спричиняє внутрішні конфлікти:

• Бути сильною чи дозволити собі вразливість?
• Відстоювати себе чи йти на компроміс заради «спокою в сім’ї»?
• Залишитися мовчазною чи говорити про те, що болить?

До цього додаються зміни у стосунках з:

• дітьми, які можуть не впізнавати маму: інша міміка, інший тон, нові межі;
• чоловіком або партнером, який може відчувати конкуренцію або розгубленість;
• батьками, які хочуть «свою донечку назад», не визнаючи нову силу й глибину.

Що допомагає?

• психотерапія, де можна інтегрувати досвід війни з новою життєвою роллю;
• визнання: себе, змін, болю і сили;
• відверті розмови з близькими, якщо це безпечно;
• спільноти інших ветеранок, де можна бути без маски.

Як підтримати жінку-ветеранку в родині:

• Слухати без тиску. Не вимагати розповідей або «повернення до себе».
• Визнавати зміни. Вона має повне право бути іншою.
• Запитувати про потреби, а не нав’язувати ролі.
• Бути поруч, не рятуючи. Просто бути — вже підтримка.
• Порадити звернутися до психотерапевта, якщо помічаєте тривогу, емоційну відстороненість або складнощі у взаємодії з близькими. Запропонувати сімейні візити.

Жінка-ветеранка — це не про вибір «мати чи воїн», «сильна чи ніжна». Це про нову цілісність, яка тільки починає формуватись. І їй потрібна не лише любов, а й простір, час і право бути собою.

Якщо ви — ветеранка чи людина поруч із нею, пам’ятайте: шлях повернення — не менш важливий, ніж шлях боротьби. І пройти його можна з підтримкою.

Публікація — частина проєкту про ментальне здоров’я ветеранок і ветеранів після служби.

Проєкт «Інсайт та Єдність» реалізується ГО «Жіночий Ветеранський Рух» в рамках проєкту GIZ «Ґендерно-чутливі підходи до ментального здоров’я та психосоціальної підтримки в Україні», що фінансується урядом Німеччини.