«Чого ти туди поперлася? Ти ж не військовозобов’язана» — це доводиться чути дуже часто
Алекс — військовослужбовиця Сил оборони України та мама двох дітей. Ще у 2014-му вона хотіла вступити до війська, але тоді її відмовили — меншому сину було лише 6. Та у 2022-му вона все ж доєдналась до армії. Але окрім боротьби з російським ворогом, їй доводиться воювати ще й у цивільному житті — з суспільними упередженнями.
Початок служби бойової медикині та поранення
Із початком повномасштабки Алекс вважала своїм обов’язком як свідомої громадянки стати на захист держави й була певна: перемогти можна лише об’єднавшись. Три роки вона провела на бойових позиціях — була санітарною інструкторкою та бойовою медикинею, рятувала життя побратимів. Після поранення у 2023 році на Сумському напрямку її перевели на посаду начальниці групи персоналу батальйону в стройову частину.
У тебе дитина росте без матері
Жінка ділиться, що коли почала служити, часто чула від цивільних: «Що ти там робиш? Ти ж не військовозобов’язана», «Чого ти туди поперлася», «У тебе дитина росте без матері».
Люди не кажуть це прямо в очі та відкрито, проте засудження прослідковуються в натяках на кшталт: «Ну, то треба ходити на батьківські збори», «Ну, то треба цікавитись», «А навіщо ти пішла служити?», «Це ж був твій вибір».
«Тобто вже починається булінг мами-військової. У моєму випадку мами, яка виховує дитину без батька, бо він взагалі не бере участі у вихованні дитини», — каже Алекс.
Жінка ділиться, що після таких ситуацій будь-яка мама переживає внутрішню напругу, заглиблюється у свої думки і далі сама себе продовжує накручувати.
Ніхто з інших батьків не вступився
Критику їй доводилось чути навіть з боку таких самих матерів, як і вона:
«У сина були батьківські збори. Я завчасно попередила у чаті, що через службу фізично не зможу бути присутньою і попросила написати, про що йшлося на зборах. Одна мама відповіла: Ми не будемо переказувати, бо треба приходити на збори». Засмутило, що ніхто з інших батьків не вступився. Таке траплялося неодноразово».
Від рідних — найболючіше
І якщо від чужих людей, каже Алекс, це ще можна перетерпіти, від близьких це чути набагато болюче і неприємніше. Її старша донька з 2022 року почала говорити: «Твій менший росте без матері», «На кого ж ти його лишила», «Давай звільняйся, ти ж маєш право».
«Була у мене ситуація і з моєю мамою. Вона каже, що син її подруги кожні вихідні чи через тиждень буває вдома. Питає: “Чого не можеш перевестися?” А я не можу. У мене інша направленість, інша бригада. А також — гіпертрофоване відчуття відповідальності, на відміну від багатьох хлопців, які намагаються списатися, щоб поїхати додому», — розповідає військова.
Неодноразово вона говорила хлопцям: «Розумієш, якщо зараз ми не будемо тут стояти, завтра російські війська будуть у твоєму домі. Що ти будеш робити? Сам ти не зможеш захистити ні свою жінку, ні своїх дітей. А тому — треба гуртуватися».
Громадянський обов’язок кожного
Алекс вважає, що було би правильним, аби кожен громадянин України долучився до служби у війську, подивився і провідчував, як все відбувається. На її думку, сьогодні, коли держава виборює свою незалежність і свободу, це є громадянським обов’язком.
Подвійний тиск на маму-військову
Під час несення служби на матір чиниться подвійний тиск — з боку громадянського суспільства та армійського колективу.
Люди, так чи інакше, намагаються її звинуватити та кажуть, що вона кинула дитину і пішла воювати. Військові не вважають жінку повноцінною бойовою одиницею і водночас виявляють байдужість і нерозуміння у ситуаціях, пов’язаних із материнством.
«У своїй нещодавній розмові з колегами я сказала, що мені потрібна відпустка, бо першого вересня мій 16-річний син йшов у новий навчальний заклад і йому потрібна моя підтримка. У відповідь почула: “Навіщо тобі відпустка? Це вже доросла людина”. Я тоді пояснила, що для мене, як і для кожної мами, дитина завжди є дитиною», — розповідає військова.
Вона наводить один приклад із підрозділу і вважає його показовим. У їхньому батальйоні разом несуть службу батько і син. І хоча сину вже 30, батько завжди за нього горою.
Свої права доводиться виборювати
Алекс каже, що поки армія не призначена для жінок, бо там досі панують упередження, а також непоодинокі випадки домагання.
«Жінці у військовому середовищі дуже складно. Це потребує великих зусиль — фізичних, моральних та психологічних. Якщо жінка розуміє, для чого вона в армії і виконує задачі на рівні з чоловіками, тоді проблем не буде. Але таких жінок не дуже багато. Це таке моє бачення, враховуючи мій досвід, який я отримала за ці три з половиною роки».
Жінки так само воюють, а не служать
Військова вважає, що сьогодні необхідно підвищувати боєздатність і злагодженість армії. Потрібно робити її більш ефективною.
«Перше — це зміна системи. І в цьому випадку потрібно переглянути поняття “служби” стосовно жінок. Тому що ми, як і чоловіки, воюємо, а не служимо. Багато різних навантажень, психологічних і моральних проблем виникають через те, що присікуються без причини. Є такі речі, які не змінюють хід: ні війни, ні служби і ніяк не впливають на результат.
Друге — працювати заради ефективності. Кожен має брати на себе відповідальність, а перекладає її на іншого. Знайти людину, яка буде справді нести відповідальність за свої дії, ідеї, плани, за той напрямок роботи, який вона робить — дуже важко. І армія як система нівелює людину як індивідуальність, намагається зробити як всі. Умовно: не висовуйся, бо получиш».
Підтримка з тилу — те, чого так часто не вистачає
На думку жінки, у цивільному житті військові часто зіштовхуються в спілкуванні з неприємними ситуаціями, оскільки більшість не розуміє, що таке війна зсередини.
«Люди не розуміють, через що ти пройшла. Не розуміють, де ти перебувала і що там робила. А також — все те навантаження, яке ти щодня витримуєш», — ділиться Алекс.
Аби це змінити, каже жінка, потрібно працювати з громадською думкою і розробляти програму, яка би підтримувала військовослужбовців і військовослужбовиць Сил оборони України на всіх рівнях. Держава повинна піклуватися про своїх громадян. Натомість вони будуть віддавати борг державі — ставати на її захист. Свідомих громадян потрібно виховувати із дитячого садочка. Бо національна ідея сама себе не придумає!
Що чекає на учасниць програми пригодницького консультування «Компас Героя»
«Компас Героя» для ветеранок: пориньте в пригоду
«Найгірше було забрати «300», а привезти «200»
Сексуальне насильство під час конфліктів
«Після служби життя не закінчується — воно стає іншим»