«Математика на війні проста: або ми знищимо, або нас знищать. Третього варіанту немає»

Яна «Мультик» Залевська — операторка FPV-дронів, командирка жіночого взводу операторок БпЛА «Амазонки Банші» батальйону безпілотних систем 141-ї ОМБр, молодша сержантка ЗСУ, посестра руху VETERANKA

Командирка жіночого взводу операторок БпЛА «Амазонки Банші» — про свій бойовий шлях та те, як долучитись до підрозділу

Яна Залевська на позивний «Мультик» — операторка дронів-камікадзе, командирка жіночого взводу операторок БпЛА «Амазонки Банші» батальйону безпілотних систем 141-ї ОМБр та посестра руху VETERANKA. А ще — мама восьмирічної доньки. Майже чотири роки вона боронить Україну.

Яна провела в окупації у рідному Херсоні півтора місяця. Коли їй вдалося виїхати з міста, вона чітко знала: піде на війну.

Вже у квітні 2022 року добровільно мобілізувалася, щоб у свої 21 служити на передовій. Батько дівчини — учасник АТО, який зрештою підтримав рішення доньки.

Бойовий шлях Яни «Мультика» розпочався на Херсонському напрямку у складі 59-ї ОМБр ім. Якова Гандзюка. Спочатку служила військовою журналісткою та бойовою медикинею, а згодом стала операторкою FPV-дронів, працюючи по ворожим укріпленням та техніці.

З кінця 22-го продовжила службу на найгарячіших ділянках фронту на Донеччині.

У 2024 році Яна отримала поранення від ураження російського дрону — контузія, втрата слуху, посічене уламками обличчя і тіло. Пройшла складний шлях реабілітаціїі, вісім операцій.

Відновлення тривало сім місяців і вона повернулася до служби в свою бригаду.

Нині Яна «Мультик» тримає позиції на Покровському напрямку в складі 141-ї ОМБр. Поряд з бойовими вильотами зосереджується на підготовці нових операторок.

Зараз вона — командирка жіночого взводу операторок БпЛА «Амазонки Банші». Формує професійний підрозділ, в якому служитимуть виключно жінки-військовослужбовиці. Яна «Мультик», яка опанувала одну з найтехнологічніших професій, ділиться власним досвідом та навчає ефективно нищити ворога.

«Мені часто кажуть: я боюся, бо не вмію. Але у 2022 році я теж нічого не вміла й гадки не мала, що таке БпЛА. Зараз — командирка жіночого взводу і набираю команду. У страху великі очі, головне не зупинятися. Страшно, бо ми не знаємо, з чим доведеться зіштовхнутися», — каже Яна.

Саме тому вона формує підрозділ: як для цивільних, які готові стати на захист країни, так і для військовослужбовиць, що хочуть перевестися з інших частин.

Командування готове навчити і дати можливість професійно зростати. А посестри стоятимуть пліч-о-пліч: у рівності, без упереджень, розуміючи і підтримуючи одна одну.

Якщо ти довгий час шукаєш «своїх» — ти їх знайшла.

Готова стати частиною «Амазонок Банші» — пиши.

Анкети — за посиланням:

Для цивільних;

Для військових.

В інтерв’ю Яна «Мультик» Залевська розповіла про свій бойових шлях, посилення ролі жінки в обороноздатності держави та умови й принципи роботи «Амазонок Банші».

Після виїзду з окупації вирішила: буду боротися

Я мала бути в епіцентрі всіх подій, що відбувалися. А в ЗСУ, ТрО чи в іншому місці — неважливо. Розуміла: якщо не буду зараз на війні, згодом дуже сильно про це пошкодую. Усвідомлювала, що можу стати 200-ю, але хотіла бути у війську.

Про розмову з росіянами

Того дня ми йшли з дівчатами після мітингу. Група озброєних військових обороняла телевежу навпроти СІЗО, де облаштували катівню. Зупинили нас: «Кофійочек, чайочек…» Намагалися переконати, що прийшли «рятувати». Проявляли до мене якийсь нездоровий інтерес. Тоді їм сказала: «Я піду вас вбивати». Вони посміялися і відпустили нас. Ловила себе на думці, що якщо вони дізнаються, що я донька АТО-шника — мені кінець. Врятувало те, що тоді мала прізвище чоловіка.

Мене не брали в підрозділи, бо я жінка

Із самого початку відмов було дуже багато. Просто через те, що я дівчина. Що цікаво, пам’ятаю такий випадок і від жінки. Прийшли з батьком в бригаду подавати документи: я в спортивному костюмі, не у сукні і на підборах. Виходить до мене жінка років 45: доглянута, війки нарощені, манікюр зроблений. Кажу: «Хочу служити!». Вона глянула на мене і говорить, що не для війни я сюди прийшла, а за грошима і чоловіками. Ніхто навіть не дивився на мої здібності чи навички. Це було дуже несправедливо.

Перший бойовий виліт і знищення танка

У полі стояв підбитий російський танчик й під ним щось там лагодили окупанти. Тоді я вийшла ще не зі своїм прямим екіпажем, а з бойовим і злагодженим. Командир каже: «Тобі треба вразити нерухому ціль». Але до цього пролетіти через свої позиції, потім — росіян, переживала, щоб РЕБ мене не посадив. Але я змогла долетіти, змогла влучити в ціль — танк згорів вщент, бачила в камеру покалічених окупантів. Це було просто вау! У підсумку це мені дало надзвичайний поштовх.

Моя робота — не про картинку і романтику, а про відповідальність

Налаштування, прошивки, відкриття і закриття позицій — це все робота операторів та операторок БпЛА. Фактично оператор — це старший на позиції, і на ньому/на ній лежить дуже велика відповідальність. Були моменти, коли ти в повітрі, а російський танк починає обстрілювати наші позиції. І ти розумієш, яка перед тобою відповідальність. Ти не можеш впустити борт, бо пролітаєш над своїми позиціями Різне буває. Під обстрілами заходили на позиції, влаштовували пошукові роботи. Робота операторів БпЛА насправді дуже цікава.

Плюс цієї роботи в тому, що психологічно це легше: я не чую, як щось там розривається в окупантів, їм боляче. Якщо говорити про роботу бойового медика, важко ще й тому, що це біль мого побратима, людини, яка разом з тобою захищає країну.

Останнім часом знищили чимало російської техніки

Рахуєш знищені цілі лише на початку, з часом це стає частиною твоєї щоденної роботи. Вже пару місяців я літаю на оптоволоконних дронах і тут були потужні знищені цілі. Наприклад, з десяток російських військових баггі. Зараз ми дедалі більше орієнтуємося саме на живу силу пілотів ворога, саме вони заважають нашій піхоті, артилерії та іншим підрозділам. Пілот — це ключова сила: він може доставити боєприпас на велику відстань і точно вразити ціль. Тому ефективніше знищити екіпаж, ніж лише сам засіб ураження.

Я в своєму житті жодної людини не вбила. Жодної. І нікому не раджу цього робити. А нищити ворога для захисту своєї країну від агресії російської федерації — це зовсім інше.

Якщо ти не будеш на рівні з чоловіками, а навіть і вище — нічого не вийде

Доводити чоловікам, що ти, як жінка, можеш воювати, витримувати важкі умови служби треба, мабуть, в кожному підрозділі. Навіть тоді, коли я мала численні знищені цілі, все одно я мала доводити, що можу витримати удар, можу працювати під тиском.

Коли я повернулася після поранення, показала, що не втекла, а продовжила працювала, хлопці бачили, як я можу опанувати страх й емоції і чітко виконати бойове завдання. Тільки роботою це можна довести і професійністю на службі.

Поранення мене не зламало, воно розізлило

Це було 4 серпня 2024-го в Карлівці на Донецькому напрямку (Покровський р-н). Приліт ворожого FPV. Літо. Спека. Втома. Вже 20-ту добу на позиції. Летів дрон і висік нас. Я бачила спалах. Потім — кров у очах. І все. Кричу хлопцям: «Приліт! Я – “300”». Все тіло і обличчя були посічені, контузії та втрата слуху.

«Обличчя не жіночої війни»

Після поранення я одразу знала, що мій шлях у війську продовжиться. Вже на четвертий день хотіла повернутися до бойових завдань. Зі служби я випала на 7 місяців. Реабілітацію проходила у Дніпрі, Києві, Львові. Багато операцій на вуха, тому зараз я зі слуховими апаратами. Відновлення обличчя, косметичні процедури й видалення рубців Коли я була перші дні в лікарні, сфотографувала і виклала в соцмережах фото з написом «Обличчя не жіночої війни». Ці слова просто народилися десь глибоко всередині мене.

Психологічно було дуже важко. Ти прокидаєшся — і в дзеркалі замість милої красивої дівчинки з гарним обличчям, ти бачиш… Те, що ти бачиш… Зараз я це згадую, і мені здається, що прожила це легко, принаймні я намагаюся так до всього ставитися. Але в той час у мене були думки, що ти вже не така приваблива, а тобі тільки 23.

Зараз пишу книгу –– про особисте бачення війни і жінки на війні

Приділяю цьому час десь близько п’яти місяців. Якісь такі фрагменти самі народжуються. Книга про мій бойовий шлях і як я його проживаю. Але він починається не з 2022-го. Я згадую у блоках різні історії й у різні періоди. Хочу розповісти, як я формувалася, як я з цивільної Яни дішла до стану «банші»*, щоб коли читач буде знайомитись з книгою, він зміг це прожити разом зі мною.

*міфічна істота з ірландського та шотландського фольклору, жінка — вісниця смерті.

Ставлення до жінок у війську дуже змінилося

Жінки стали більш видимими, займають ключові посади, є командирками бойових груп, підрозділів і батальйонів. Жіноча форма від держави, бронежилети планують видавати — все це мало бути, бо жінки у війську були завжди. Ми поступово, але впевнено рухаємося вперед.

Мрію зняти броню і більше ніколи її не вдягати

Я не людина війська. Але тут, допоки не побачу перемогу, або — повернуся на щиті. Мрію побачити перемогу на власні очі, бути з донькою поруч, а не спілкуватися по відео і голосовими. Одягнути сукню, погуляти містами України без сирени та ракетних небезпек. Хочу жити нормальним цивільним життям.

Для мене рух VETERANKA — це про «своїх»

Тобто про жінок, які пройшли війну, які зараз долають цей нелегкий шлях. Тут ми «підхоплюємо» одна одну. Їм не треба нічого пояснювати — тут є розуміння, підтримка і сила сестринства. Бути частиною цієї спільноти — відчувати, що ти не одна. Це про взаємну опору, довіру, можливість залишатися собою — не лише солдаткою чи командиркою, а живою людиною. Жінкою. Ми об’єдналися для себе, для підрозділів і для країни. Тут ми всі рівні. Дуже рада, що є частиною Руху. Це для мене честь!

Яна знає, що таке бути єдиною жінкою в підрозділі. Саме тому вона створює взвод «своїх». Місце, де жінки стають опорою одна для одної, а сила сестринства — у щоденній підтримці й розумінні одна одної.

Підрозділ, де жінкам буде максимально окей

Під час реабілітації у мене народилася ідея створити суто жіночий екіпаж. Потім бойові будні, переведення в 141-шу бригаду й відкриття відділення оптоволокна. Запустили тут позицію, поставили на рейки бойові екіпажі.

І ось — викликає комбриг і каже: «А давай зробимо такий підрозділ, де жінкам буде максимально окей». Одразу відповіла, що це класна ідея. А він такий: «Тепер це — твоя задача».

Почуватися комфортно на службі й максимально віддаватися роботі

Мене стільки цькували за манікюр чи нафарбовані губи… Я відразу сказала дівчатам, що це можна і треба робити. Ви — жінки і я не хочу, щоб ви тут втратили свою жіночність. Ви маєте почуватися комфортно на службі. Але й максимально віддаватися роботі, бо результат залежить від внеску кожної.

Я хочу формувати нормальне сприйняття жінок у Силах безпеки та оборони. Бо в нас доволі часто жінкам «обрубують» заслужені нагороди, звання, професійний ріст, можливості. Але щоб це перебороти, також важливо стати професійними операторками й знищувати ворожі цілі.

Назва жіночого взводу «Амазонки Банші» — про смерть для ворога

Це дух невідворотності і звістка про смерть, що забирає душу ворога. І це якраз про дрон-камікадзе, який чує ворог в останню секунду свого життя — це звук, який окупант чує в останню секунду свого життя.

Наприклад, у нас є дівчина 18 років. Коли я прийшла у військо, мені було 21, пам’ятаю, як це було страшно. А тут ти одразу йдеш на бойову посаду. Тому я хочу, щоб ці дівчата відчували не страх, а підтримку сестринства. Тут їх навчать, зрозуміють і підставлять плече.

Жінки матимуть можливість працювати у суто жіночому екіпажі або змішаному — за їхнім вибором.

Взвод «Амазонки Банші» — 25-30 посестр. Хоча основний віковий орієнтир — від 25 до 45 років, командирка не ставить жорстких рамок. У підрозділі вже несе службу і 18-річна дівчина, і жінка, якій 51 рік. Командирка каже: головне — бажання і мотивація. Наразі взвод виконує бойові завдання на Дніпропетровщині.

Яна «Мультик» чекає на тих, хто давно мріє про військо, але вагається через страх перед невідомим, а також тих, хто хоче змінити напрям служби, перейти з тилової посади на бойову, щоб максимально реалізувати свій потенціал.

Підрозділ формується як повноцінний бойовий елемент під конкретні задачі: розвідка, корегування, виявлення та ураження сил противника, передача посилок піхоті тощо. Це робота зі складними БпЛА, ударними FPV-дронами та бомберними системами.

Для цивільних все починається з БЗВП. Фахове навчання триває від 3 до 6 тижнів. Тривалість залежить від індивідуального прогресу та того, як швидко засвоюється матеріал. Одразу після підготовки — перехід до реальної практики.

Математика на війні проста: або ми знищимо, або нас знищать.

Жінки, які доходять до кінця навчання, показують дуже сильні результати. Вони уважні до деталей, зібрані й часто працюють точніше.

Дуже хочеться, щоб вони показували професіоналізм. Максимально вбирали знання і навички, які їм передають наші інструктори і потім на них рівнялися.

Я особисто знайомлюся з кожною посестрою. Якщо бачу, що людина має навички і готова відшліфовувати їх, навчатися — їй нічого не заважає зростати професійно.

Я вимоглива і доволі сувора саме в навчанні та на службі. Не через характер, а тому що я відповідаю за людей, яких веду. Математика на війні проста: або ми знищимо, або нас знищать. Третього варіанту немає.

Умови служби в жіночому взводі «Амазонки Банші»

Офіційна частина: