До Дня матері

В День Матері ми хочемо висловити свою повагу та захоплення мамами-військовослужбовицями. Ви зробили нелегкий вибір, коли пішли захищати країну, усвідомлюючи всі ризики, складності, які можуть статися в житті вашої родини. Найтяжче випробування – це розлука зі своїми дітьми. Ми обіймаємо кожну з вас, ми пишаємося вами, надихаємося і закликаємо кожного українця та українку поважати свідомий вибір мам-військових. У нас є тілький один спільний ворог, давайте пам`ятати ціну нашої свободи та дякувати кожному та кожній, хто виборює цю свободу для нас.

Чому не залишилася в тилу, як переживають розлуку з найріднішими та головна мотивація йти на захист країни – на прикладах трьох наших посестер:

Марина «Мала», старша зв’язківиця, телефоніст роти, що захищає країну на передовій – мама трьох хлопців 7 та 12 років, старший 22-річний син захищав Бахмут, зараз у шпиталі з осколковим пораненням: “Рішення піти на війну я прийняла в перші хвилини 24 лютого, коли вона почалася повномасштабно. Шлях був не легкий, мене не хотіли брати без військового досвіду, місяць ходила до військомата. Молодших дітей залишила з мамою. Коли сумую, передивляюся фото, зв’язуюся завдяки старлінку по відеозв’язку. Коли старший син знаходився в Бахмуті, тижнями не міг вийти на зв’язок, дуже переживала. Коли вдавалося зв’язатися, я видихала, що він живій, здоровий і це щастя. Тримаємося, ми ж сильні!

Люди, які нас крикують, що ми кинули своїх дітей, вони шукають виправдовування для себе. Як і більшість чоловіків, не пішли воювати, мовляв, бо у них діти, у них родини, хто буде займатися їх вихованням. Шукати виправдовування тут не треба, треба взяти себе в руки, знайти в собі сили. І піти захищати свою країну, своїх дітей. Критикувати не треба”.

Ірини «Незламна» Терехович, аеророзвідниця, командир третього розвідувального відділенння гірсько-штурмового батальйону. Ірина на перших позиціях фронту служить з 2015 року разом з чоловіком. Ветеранка, мама двох доньок 23 та 19 років та 5-річного сина. Каже, що поєднувати службу та материнство нереально, діти залишилися з мамою, за молодшим сином доглядають старші доньки.

“Те, що я зараз спостерігаю масово, коли пішло велике вторгнення в моїй області оказалося 60% області під час воєнного стану мужчин, які стали інвалідами другої та першої другої групи. Така сумна статистика, в наш час мало чоловіків, які думають саме про свою країну, про майбутнє своїх дітей. Я особисто хочу захистити своїх дітей, щоб вони жили у вільній країні, за яку ми боремося – без корупції, яка розвивається. Щоб мої нащадки могли спокійно жити в Україні, щоб ніхто не прийшов і не міг обідити їх. З дітьми підтримуємо переважно зв’язок в телефонному режимі. Їм важко, важко мені, вони переживають, щоб зі мною нічого не сталося. Треба оберігати себе хоча би заради них, щоб побачити як ростуть внуки”.

Аліса «Доля» Шрамко, санінструктор Фастівського ДФТГ, субінструктор добровольчого батальону Госпітальєри, мати двох доньок, молодша народилася під час повномасштабної війни. Аліса досвідчений бойовий медик, з березня 2022 року викладали тактичну медицину на 6-му місяці вагітності, коли зрозуміла, що у територіальній громаді, куди вона переїхала задля безпеки дітей, крім неї не має медиків, які здатні працювати на полі бою. Підписала контракт з місцевим добровольчим формуванням територіальної громади. Спочатку вагітною, а потім з новонародженою донечкою з початку повномасштабки навчила пару тисяч бійців суміжних підрозділів, ТРО, ДФТГ надавати першу домедичну допомогу. Організувала стабілізаційний пункт, евакуаційну машину, підготувалася, щоб надавати медичний супровід у разі активних бойових дій.

“Я розуміла, що я потрібна умовно на волі, а не в лікарні. Не зважаючи на патологію вагітності, відмовлялася від будь-яких шпиталізацій, працювала до останнього. У пологому, коли приїхала на плановий кесарів розтин почула, що ви пізно приїхали, до таких термінів з вашим діагнозом не доживають. Через місяць після пологів я продовжила викладати. Просила друзів, знайомих, волонтерів побути, допомогти з малою. Моя малеча втягнулася в таке життя з самого народження, стала моїм помічником, побувала в різних казармах, місцях, де було навчання, дивувала та створювала незабутню атмосферу”.

Аліса зізнається, що маскувала вагітність, бо авторитет такої інструкторки в очах бійців нижчий. Треба було швидко завоювати лідерство в новому чоловічому колективі.