Життя після травми на війні

Українське суспільство ще не пристосувалося до того, що війна внесла серйозні корективи в наше життя. Часто травми війни непомітні зовні: не обов’язково бути в інвалідному візку, з ампутацією, чи мати документи про втрату працездатності, проте переборювати серйозні вади зі здоров’ям. Він (чи вона) може не поспішаючи прогулюватися парком поруч з Вами чи пити улюблений напій у кав’ярні поряд, а Ви можете й не помітити, що ця людина бореться з несамовитим болем щомиті. Часом, такі “приховані” травми, як ПТСР, посткомоційний синдром (контузія), акубаротравма (або снарядний шок) та інші можуть бути непомітними для оточуючих, проте, вони напряму впливають на якість життя бійця, від чого потерпають і його близькі та рідні. Про те, до чого бути готовими ветеранкам та ветеранам, повертаючись з війни та як близькі можуть полегшити цей досвід – говоримо з військовою психологинею “Дочка мельника” ексклюзивно для Veteranka.
Багато військовиків під час бойових дій отримують поранення різного ступеня важкості. Звичайно, їм надається перша медична допомога, лікування у військових госпіталях та спеціалізованих медичних закладах, але надважливе значення має також і реабілітація військовослужбовців до повного відновлення їх функцій та можливості повноцінно працювати й жити в суспільстві.
З огляду на важкий військовий досвід (поранення, інвалідність, полон, дію
військових стрес-факторів) багато ветеранів потребують окремої медичної та психосоціальної допомоги протягом багатьох років після війни.
Повернення до сімʼї буває також додатковим стресом для військових ветеранів, незважаючи на те, що це радісна і така омріяна подія. Вдома все змінилося: діти виросли, батьки постаріли, дружина/чоловік/партнер були змушені взяти на себе додаткові ролі, а ще, можливо, родина перебувала поблизу зони бойових дій, чи на окупованій території, або покидала кордони країни, також переживши низку травматичних подій. За схожих обставин зростає напруга та конфлікти всередині родини, що може призвести до розлучення чи сімейного насилля.

До чого варто бути готовим ветерану/ветеранці повертаючись з війни:

1. Дискримінація з працевлаштуванням. Статистика звільнених в запас та
   демобілізованих військовиків АТО ООС показала, що близько 80% колишніх ветеранів не вказували у власних резюме свій статус учасника бойових дій у зв’язку з тим, що цивільні роботодавці не сприймають бойовий досвід як позитивну рису для нового працівника, часто бояться і не розглядають таких кандидатів на вакантні посади.
2. Некоректні (нетолерантні) запитання від цивільних. “А чи ти бачив ворога в лице?”, “Ти стріляв в людей?”, “Скільки ти вбив?”, “А трупи бачив?” і т.д. Справа в тому, що суспільство “підживлене” інформацією, що безліч військових повертаються з війни з діагнозом ПТСР, а це, в їх розумінні, несе велику небезпеку для оточуючих. Культура спілкування та ставлення до захисників та захисниць, які повернулися з фронту – окрема велика тема для обговорення.
3. Паперова бюрократія при оформленні пільг у державних установах. На війні ворога можна вбити, а тут треба вчитися вирішувати складні питання без зброї.
4. Відчуття власної непотрібності. Більшість ветеранів швидко соціалізуються, але є й та категорія військових, які не звертаються по допомогу до спеціалістів, друзів чи рідних. Це може довести, навіть, до суїцидального випадку. Важливо прислухатися до своїх потреб і говорити людям, яким довіряєте, що Вам потрібна допомога.
5. Може виникнути непереборне бажання “сховатися від усього світу”.
   Усамітнитнюйтеся на певний час (поїдьте в гори, чи поживіть на дачі кілька днів), але не відвертайтесь від підтримки і допомоги близьких
   

Поради родині та друзям:

1. Для родичів бійців корисно пройти консультування з психологами, щоб
   дізнатися, як не завдати психологічної травми своєму воїну у сімейному колі та як підтримати під час адаптаційного періоду.
2. Проявляйте повагу, а не жалість, до тих, хто повернувся з фронту. Цікавтеся потребами ваших близьких і питайте їх про власне самопочуття.
3. Будьте готовими до того, що той, хто пройшов війну, може суттєво змінити свої життєві принципи, погляди та цінності.
4. Важливо надати військовому\військовій час на спокій та відпочинок, а не
   вантажити вирішенням ділових чи побутових питань (побудьте ще трохи
   самостійними у розв’язанні хоча б дріб’язкових задач).
5. Уникайте конфліктів та негативних емоцій, які можуть повернути військового у спогади з минулого на війні.
6. Не намагайтеся зрозуміти реальність, у якій живуть воїни.
7. Не запитуйте про загиблих побратимів, якщо він сам не виявляє бажання про це розповісти.
8. Постарайтеся обмежити розмови про війну, адже це може створювати
   додатковий стрес.

Незважаючи на всю гостроту, проблеми ветеранів з часом минають, звільняючи місце новим емоціям, життєвим викликам та діяльності, а згадки про воєнне життя оживають у спілкуванні з військовими побратимами. Цивільне та сімейне життя поступово повернуться до звичного ритму.

Публікація вийшла в межах проекту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення ґендерної рівності в Україні» за підтримки Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансування Уряду Швеції.