Мама-захисниця Оксі

З початком повномасштабного вторгнення Оксі прийняла рішення відвезти дітей за кордон в безпечне місце, а сама вступила до лав Нацгвардії.

Що для вас діти, як тримаєте звʼязок з ними ? 

Діти – це ті люди, заради кого я зараз тут на фронті. Це моя опора і моя підтримка, яка дає мені сил не опустити руки і рухатися вперед. Незважаючи, що ми фізично  далекі один від одного, сьогодні ми набагато ближче емоційно один до одного. Постійно на звʼязку, відеочати, переписки, посилки з подаруночками. Кожного дня дзвінок – підйом в школу, щоб не проспали, вечором дзвінок звіт, як в них день пройшов, як в мене, як настрій. Дзвінки – мама в мене живіт болить, мама в мене горло, мама не хочу йти в школу – стомилася, мама, я сумую, мама я скучила і хочу додому. Все як у всіх батьків та дітей тільки онлайн. 

Як прийняли рішення воювати?  

Воно було з самого початку. Я розуміла, що мій потенціал набагато більший, ніж я лишуся за кордоном виховувати  своїх дітей. Я займалася гуманітарною допомогою, волонтерством, але це все не те, у мене є медична освіта і досвід роботи в реанімації. 

Мені потрібен був час, щоб підготуватися, бо я виховую дітей сама. Треба було їх вивезти і влаштувати, подивитися, як вони будуть там без мене, щоб я відносно була спокійна за них. 

Мотивація одна – зберегти Країну, щоб було куди повертатися дітям, захистити їх від війни . Якщо кожен стане на захист – ми переможемо. Бо тільки разом ми можемо це зробити.

 Як готували дітей до рішення піти у військо ? (Які побутові питання вирішували, логістичні, паперові і тд).

Моїм дітям на початок повномасштабного вторгнення було 12 і 14 років. Я завжди з ними говорю відкрито, як з дорослими. Сказала, що треба їхати допомагати нашим людям,  які воюють. І що мені треба їх підтримка і допомога, що буде важко і це може зайняти пару років. Пообіцяла , що вони повернуться додому. Домовилися хто виконує,  які функції: прибирання, догляд за котами, магазин, навчання (вони навчаються в школі за кордоном і в Україні дистанційно ). На подругу оформили документи, вона з ними і заповіт на дітей, розказала, де цінні речі та папери.  Коли в мене відпустка я  їду до них. Допомагаю їм, що треба там по побутовим питанням, проводимо час разом, а потім я знову повертаюся. Коли в дітей літні канікули були – вони приїздили один раз в Україну, бо дуже сумували. Цей рік ще не знаю, як будемо – не планували )) 

Зі мною завжди  в телефоні їх фото, а на руці браслет як оберіг