Мама-захисниця Ольга “Фенікс”

Ольга “Фенікс” – парамедикиня. Шлях її дуже не простий та драматичний. Ольга – мама двох дітей, сина та дочки, і у військо Ольга прийшла, щоб замінити на службі важко пораненого сина. Та, на жаль, не встигла.

Що для тебе діти, як тримала звʼязок з ними? 

Моя донька – це моя опора. Їй 19 років. Я живу заради неї. А ще мої побратими – вони всі для мене як діти. Я не змогла врятувати свого сина, але я можу врятувати чиюсь дитину, чийогось брата, чийогось чоловіка. У мене є така змога. Тому я тут.

Зі мною завжди старенький  турнікет мого сина, срібний браслет та браслет з тканини  у вигляді прапора – колись він мені його одягнув і сказав, що  “знімеш, ма, як я повернуся”.

Як і коли прийняла рішення воювати?  

Я прийняла це рішення влітку 2023 року. У мого сина на той момент було вже 4 поранення і 6 контузій. У нього були приступи, дивлячись на які я просто кричала. І через те, що це була штурмова бригада і він був гарним командиром, його було дуже важко списати. Таке буває, на жаль, у наших лавах. Я вирішила його замінити на Авдіївському напрямку. На той момент він тримав оборону Мар’їнки. Я свідомо пішла навчатися на гранатометницю, щоб на нулі його замінити. Та, на жаль, так не вийшло. Ми трішки не встигли. Наш наказ на заміну був на 16 жовтня, а 14 жовтня син мій загинув. 

У мене, як у матері загиблого, є можливість завершити службу. Але я хлопців своїх не хочу кидати. Я знаю, що я їм потрібна. Я знаю, що я можу їм допомогти і чомусь навчити. Тим паче, я ще і санінструктор, а зараз бойова медикиня.

Як твоє рішення прийняла родина?

У  2022 році загинув батько моїх дітей, колишній чоловік, з яким у нас зберігалися дуже теплі та дружні стосунки.  Діти дуже його любили, а він – дітей. Нам допомагав завжди. У 2022, 6 вересня, він загинув. Це була перша наша втрата на війні. Потім загинув мій син. За 11 місяців війни ми втратили не тільки батька та сина, а ще трьох дуже дорогих та близьких людей. І моя донька дуже важко сприйняла моє рішення піти у військо. Вона дуже переживає, та боїться мене втратити. Коханий моєї дочки теж військовий. І вона мені каже і своєму хлопцю: “Я живу тільки тими днями, коли ви приїжджаєте додому. Весь інший час я не живу – я “існую””. Вона дуже боїться нас втратити.