Місія здійсненна: українська делегація до США

Після перемоги наші ветерани повертатимуться додому. Наш громадянський обов’язок — забезпечити їм гідні умови для реабілітації та реінтеграції до цивільного життя. Саме зараз час запускати програми, що дбають і дбатимуть про наших ветеранів і ветеранок. 

Для цього наша ветеранка, членкиня правління Жіночого ветеранського руху, координаторка соціального відділу Руху Юлія Кіріллова разом з делегацією від Українського ветеранського фонду відвідала Вашингтон.

Про вдячність звичайних перехожих, про те, як це бути за кордоном під час війни та скільки ще роботи у нас попереду — читайте далі в інтервʼю з нашою амбасадоркою, Юлею Кірілловою.

Якою була мета поїздки?

Ми їхали у Вашингтон, щоби налагодити співпрацю з іноземними партнерами — отримати їхній досвід, знайти кращі світові практики та фахівців, що надають послуги ветеранам та ветеранкам. Також ми займалися і пошуком фінансування проектів для ветеранів. Хоча у Міністерства ветеранів та Українського ветеранського фонду є запланований бюджет на соціальні пільги й гарантії для ветеранів і членів їхніх родин, в країні триває війна. У будь-який момент може відбутися секвестр бюджету і ці кошти можуть перенаправити на оборону країни. Для нас вкрай важливо і залучитися партнерською підтримкою, і зрозуміти, як краще підтримати ветеранів і ветеранок, і знайти фінансування на ці проекти.

Зустрічей було багато. В бюджетному комітеті зустрічалися з сенаторами, конгресменами і так далі. Вони дуже відкриті люди, і серед них теж багато ветеранів. Вони відкриті до діалогу, завжди готові допомагати нам і нашій країні, і через них ми отримали багато контактів організацій, що надають послуги ветеранам та їхнім сімʼям.

Загальні цілі нашої організації — це адвокація, дослідження ветеранської спільноти, яка значно виросла з 24го лютого. До повномасштабного вторгнення ми мали умовні 800 000 тисяч ветеранів. А зараз на службі в Збройних силах мобілізовано набагато більше людей. Після Перемоги ветеранська спільнота поповниться ще близько на мільйон  — і це без урахування родин ветеранів та членів родин загиблих захисників і захисниць. Ветеранам і ветеранкам потрібно кудись повертатися. Для них мають працювати спеціальні, вже розроблені й запущені програми, тому нам потрібно починати просто зараз. Коли ветерани і ветеранки почнуть звільнятися, щось починати вже буде пізно. Саме тому ми робимо це зараз. Рухаємось в цьому напрямку, створюємо якісні послуги для ветеранів та ветеранок, щоб зробити їхній перехід максимально зручним та комфортним для них. Наша мета — щоби реінтеграція та повернення захисників і захисниць були не такі болячі, не такі відчутні; щоб вони мали куди повертатися та розуміли: все, що вони зробили, їхні подвиги задля країни не залишилися забутими. Ми прагнемо, щоби ветерани і ветеранки відчували: країна їх памʼятає, країна про них піклується – вся країна вдячна.

Окремий фокус — це ветеранське підприємництво. Багато ветеранів, які раніше поверталися з фронту до цивільного життя, змінювали сферу своєї діяльності, і створення власного бізнесу було і залишається популярним серед ветеранів. З 24го лютого багато хто з них покинули свої бізнеси й повернулися на фронт. Проте тенденція до створення своєї справи досі актуальна: більшість «ветеранських» бізнесів продовжують працювати. У когось працюють дружини, в когось чоловіки лишились, батьки, родичі, друзі, колеги, партнери, що будують бізнес далі. Тому ми хочемо створити програми для ветеранів-підприємців, щоби вони мали можливість створювати, розвивати, розширювати свою справу і таким чином підтримувати нашу економіку. Кожне активне підприємство посилює наші економічні спроможності, адже це прямі податки в державний бюджет, який іде в тому числі й на оборону. Тому всі зараз працюють на Перемогу — як ті, хто повернулися на фронт, так і ті, хто далі розвивають свій бізнес.

Звісно, ми не забули і про освіту. Це важливий в наш час аспект, особливо для людей, які хочуть змінити сферу діяльності. Освітні програми, курси, практичні тренінги, курси підвищення кваліфікації, перенавчання на нові професії… Це велика підтримка наших ветеранок і ветеранів. Предметно ми говорили про створення стипендій та розробку онлайн та офлайн курсів для всіх бажаючих. По цьому питанню ми вже залучилися підтримкою партнерів! Від нас вимагається лише наполеглива праця і натхненні нові студенти серед ветеранів та членів їхніх родин.

Чи є якісь важливі домовленості на майбутнє?

Ми почали співпрацювати з ветеранами і ветеранками армії США по одному надважливому питанню — підтримка членів родин загиблих, особливо дітей.

Ми маємо значну кількість полеглих, у яких залишилися родини і діти. Ми не маємо жодного права їх покидати і зобовʼязані допомогти цим діткам. Допомогти їм дорослішати, допомогти з навчанням, працевлаштуванням, житлом — словом, допомогти побудувати майбутнє. Американські ветерани і ветеранки також мають свій великий проект, що не один рік займається опікою дітей загиблих ветеранів. Ми домовилися надалі співпрацювати, досліджувати потреби наших діток та умови нашої країни, де вони ростуть. Адже наші з США менталітети різні, ми маємо зрозуміти, що саме в нас вже є, чого нема, що не потрібно робити, а де маємо створити нове. Будемо рухатися в цьому напрямку і підтримувати наших діток.

Ну, і звісно, зустрічалися з неурядовими організаціями, які готові долучатися до фінансової підтримки, фандрейзити кошти на наші проекти.

Що запамʼяталось найбільше? 

Наш відʼїзд до США збігся із загостренням масових ракетних ударів по Україні. Ми виїжджали 10 жовтня, тоді були прильоти по вокзалу, і взагалі не було зрозуміло, чи ми зможемо виїхати. Але нам таки вдалося перетнути океан і донести до людей у світі, що відбувається у нас в країні. Що у нас війна, що гинуть діти і що ми самі готові нещадно бити ворога і що все, що нам потрібно — це допомога в комплексах протиповітряної оборони, артилерія та важке озброєння. Дайте нам, чим воювати, і ми здатні самотужки подолати ворога.

На зустрічі з аналітичним центром та аналітиками з різних сфер, були розмови про те, що багато хто в США припустився помилки, оскільки не давали Україні більше двох тижнів, але ми не лише вистояли, а і нещадно б’ємо ворога. Багато хто у США вже переглянули своє ставлення до війни і готові надавати нам фінансову підтримку, зброю, боєприпаси і так далі. Про це говорили на всіх зустрічах — починаючи від конгресменів і сенаторів, закінчуючи пересічними людьми, яких ми бачили на вулиці. У нашій делегації були військові, і коли ми йшли вулицями Вашингтона, дуже багато людей зупинялися подякувати за службу і висловлювали свої переживання. Звичайні пересічні американці говорили нам, що слідкують за ситуацією, що ми не одні, що вони завжди нас підтримують, що ми молодці й обовʼязково переможемо. З одного боку це дивно чути, а з іншого — ти за 8 тис. кілометрів від дому, а люди, які раніше навіть не знали, що таке Україна, тепер слідкують за останніми новинами і намагаються хоч якось допомогти. Це зворушливо.

І ця подяка за службу нашим військовим багато чого варта.

Як це зараз – бути за кордоном?

Важко. Оскільки ти розумієш, що Україну не припинили бомбити, на фронті гинуть наші захисники та захисниці, і ти просто хочеш бути поруч зі своїми людьми, далі продовжувати війну на своєму фронті. Твоє місто бомблять, твої рідні знаходяться у небезпеці, а ти далеко. Це дійсно втомлювало. Проте ми розуміли свою місію, знали, що наша робота тут у Вашингтоні є важливою, бо інформаційна війна — це теж війна. У 2014 році ми дійсно програли в інформаційній війні, а зараз — перемагаємо. У цій площині теж треба воювати. 

Що для тебе ЖВР?

В першу чергу — це як моя дитина, те, що ти плекаєш, розвиваєш, створюєш. Те, над чим працюєш вдень і вночі, під час якихось негараздів. Я розумію, що я цю роботу люблю. Сама місія нашого Руху говорить про те, що ми маємо передати Україну нашим нащадкам в кращому стані, ніж ми успадкували. І я роблю все, щоб цей світ, моя країна, моя бульбашка, мій соціум дійсно ставав кращим. І я ладна для цього багато й натхненно працювати і це мене заряджає, дає сил і наснаги працювати. А те, що додатково підтримує – це коло моїх однодумців. Навіть якщо я морально вигораю і падаю з ніг, в Русі знайдуться люди, які підтримують, які люблять і цінують просто за те, що я є. Це дійсно надихає, наповнює силами, енергією і можливістю жити, працювати й рухатися далі — ну і робити щось хороше.