Полон. Адаптація до неволі

За словами самих захисників та захисниць: найгіршим наслідком бойових дій для бійця/бійчині є полон. За даними Національного інформаційного бюро, станом на кінець червня 2023 року в російському полоні перебуває 126 жінок. З них 46 військових і 80 цивільних.  У певних ситуаціях потрапляння до рук ворога страшніше за смерть. Противнику важливо здобути щонайбільший обсяг оперативної інформації, тому ігноруючи поняття “прав людини” він застосовує тортури. Той, хто проводить допит, використовує всі наявні в його розпорядженні засоби для того, щоб “вибити” зізнання з  полонених, які, покладаючись на свою фізичну підготовку, а більшою мірою на власну силу волі, стараються не розголошувати важливих відомостей. Через які психологічні стадії проходить людина, яка потрапила в полон та як діяти в такій ситуації – в матеріалі військової психологині Катерини ексклюзивно для Veteranka.

Важливо знати і пам’ятати головне правило у полоні – ВИЖИТИ!

Один з найбільш критичних моментів настає одразу після захоплення в полон. Саме в перші хвилини наглядачами вирішується питання життя чи смерті полоненого. Тому психологи радять розпочати розмову з потенційними катами, оскільки значно важче вбити людину, з якою ти щойно говорив. Розмовляти потрібно спокійним тоном, без активної жестикуляції руками з доброзичливими інтонаціями. Говоріть якомога менше, коли вас запитують. Необхідно давати короткі відповіді на запитання, уникати внесення пропозицій та емоційного забарвлення. Не намагайтеся показати мімікою чи позою своє відношення до викрадачів. Нагадуйте собі, що ефективно реагувати, аби вижити – це зараз найголовніше.

 Не потрібно намагатися розчулити бойовиків розповідями про дітей чи хворих батьків (загарбники визнають лише культ сили, мужності та хоробрості), тому не варто сподіватися на їхню доброту. Тих, хто кидається навколішки – можуть пристрелити одразу, так як за їх переконаннями слабкі та боязкі не мають права на існування.

Важливо намагатися встановити контакт з тими, хто поруч з вами (іншими полоненими, охоронцями, наглядачами) та пильно спостерігати за всім, що відбувається навколо. У противника повинно скластися враження про полоненого, як про малограмотну, не дуже рухливу людину, щоб він міг впевнитися, що від вас не варто чекати неприємностей.

Найкращий захист на допиті – почуття військового обов’язку, мовчання, віра в себе, свою армію, країну, родину і релігію. Ворог буде намагатися схилити вас до співпраці ще на попередніх допитах. Намагайтесь справити враження, що ви не володієте важливою інформацією.

Кожен військовослужбовець/-ця повинні знати, що полон є стресовою ситуацією, яка має свої психологічні закономірності та відповідні етапи адаптації до неволі.

Визначається 6 основних етапів реакції та адаптації до перебування в неволі:     

1) Стадія вільних реакцій, що триває від декількох секунд до 15 хвилин, де всі дії виконуються для збереження власного життя. Типовими початковими реакціями є бажання втекти, нестримне тремтіння і сплутане мислення. Якщо це не становить прямої загрози (на Вас не дивляться наглядачі) – не стримуйте фізичні реакції стресу, наприклад, тремтіння.

Таким чином Ваш організм намагається впоратися з шоком.

2) Стадія гострого психоемоційного шоку з проявами надмобілізації  триває від 3 до 5 годин та характеризується загальною психологічною напругою, загостренням сприйняття та проявами найбільшої відваги. Саме в цей період ймовірні прояви паніки, що поширюються на оточуючих. В емоційному стані переважає почуття відчаю, що може супроводжуватися запамороченням, головним болем, пришвидшеним серцебиттям, спрагою та важким диханням.  Поширені думки: “Цього не може бути” і “Незабаром нас врятують”.

Полон може тривати довго. Важливо зберігати надію, але бути готовим до затяжних випробувань. Те, яким чином Ви впоралися зі стресом у перші хвилини/години, може надати Вам додатковий внутрішній ресурс. Не вимагайте від себе багато. Обов’язково відмічайте маленькі досягнення: “Я опанував/опанувала тремтіння”. “Я можу дихати. Думати”. “Зараз є можливість перепочити”.

3) Стадія психофізіологічної демобілізації триває до 3 діб. В цей час полонений усвідомлює масштаб трагедії. Період супроводжується реакцією побоювання шуму або різких рухів, схильністю думати про найгірше (катастрофізувати ситуацію), різким погіршенням самопочуття та психоемоційного стану, панічними реакціями, відмовою від усякої діяльності та мотивації щось робити. Розгортаються депресивні тенденції, порушуються функції уваги й пам’яті.

Не вимагайте від себе забагато. Всі люди різні та мають різний життєвий досвід. Ваша задача – вижити. Навіть за таких умов ви можете приймати внутрішні рішення.

4)  Стадія “розв’язки” триває від 3 до 12 діб. Стан самопочуття потерпілих залежить від специфіки впливу екстремальних чинників, поразок і морально-психологічної ситуації після трагічних подій.  У цей період помітно порушення сну й апетиту, сповільненість рухів, поступово стабілізується настрій і самопочуття, хоча емоційний фон тримається зниженим. Істотно знижуються показники фізичної і розумової працездатності.

Фокусуйтеся на тому, що допомагає орієнтуватись – звуки, їх характер та черговість, простір, кількість людей, яких утримують. Будь-що, що допомагає посилити відчуття контролю і не викликає додаткових страждань. Користайтеся нагодою перепочити.

5) Стадія “відновлення” психофізіологічного стану починається з третього тижня. Активізується міжособистісне спілкування, нормалізується емоційність в мовленні і мімічні реакції, вперше з’являються жарти. Важливо віднайти опору  –  внутрішній сенс (те, що надає сили дивитись далеко вперед).

Будьте сміливі у своїх мріях: якщо Ви здатні вижити у полоні – будь-що буде Вам під силу, коли полон скінчиться.

6) На останній стадії (через місяць) у 1/5 полонених траплялися стійкі порушення сну, невмотивовані страхи, кошмарні сновидіння, які неодноразово повторювались, нав’язливість. У 1/4 полонених з’являлися ознаки порушення діяльності шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної та ендокринної систем. Зростала зовнішня і внутрішня конфліктність.

На останньому етапі адаптації приймається рішення отримати певний контроль над своїм життям і конструктивно використовувати свій час та обмежені ресурси. Люди, які провели багато часу в полоні, зазвичай мають доволі ефективні навички опанування страху і віднаходять ефективні моделі поведінки.

Публікація вийшла в межах проекту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення ґендерної рівності в Україні» за підтримки Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансування Уряду Швеції.