Полон. Дочекатися

Якщо людина потрапила у полон, близькі та члени сім’ї полоненого/ної в перші місяці активно зайняті сповіщенням відповідних державних органів, міжнародних, громадських та волонтерських організацій, документообміном з військовими частинами, збором інформації та пошуком даних з інтернет-сторінок про полонених.
Представник ГУР Андрій Усов зауважив, що кількість російських військовополонених в українському полоні та кількість українських – у російському не коментується, відповідно до позиції Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Зокрема, це пов’язано з перемовинами щодо повернення українських захисників, захисниць та цивільних громадян. Юсов зауважив, що за час повномасштабного
вторгнення відбулося 48 обмінів, в рамках яких з російської неволі було повернуто 2 тис. 598 українських захисників, захисниць та цивільних.
Кожен черговий обмін дає надію родинам, що їх близькі скоро повернуться додому, проте, психологічно це очікування і пошуки неймовірно виснажують. Коли всі документи оформлені, перебування в полоні підтверджено (особливо – ворожою стороною) чітко відчувається серед родичів полонених тенденція зниження віри в свої сили, занепад сил,
розчарування та пригнічення настроїв.

Стан, в якому опиняються рідні полонених схожий на хронічне горювання, або хронічний гострий стресовий розлад, однак це не патологія, а реакція на невизначеність. Реакції людини можуть лякати її саму і виглядати до божевілля ненормальними для оточуючих. Проте, – це природні реакції на стрес. Саме невизначена втрата характеризується тим, що навіть дуже стійка людина не може контролювати те, що відбувається. Війна
порушила всі наші уявлення про життя, планування майбутнього, проживання теперішнього. Ми всі втратили безпеку в одну мить, а це також невизначена втрата.

Коли родина отримує звістку про перебування близької людини в полоні, часто з нею вже певний (тривалий) час не було зв’язку. З однієї сторони – це хоч якась інформація, а з іншої велике горе. В цей час відбувається підтвердження жахливих думок. Інформація може часто змінюватися (безвісти зниклий, чи полонений), що може викликати виснажливі
коливання емоцій між відчаєм і надією. В будь-якому випадку спочатку це шок, оніміння, а пізніше – сильні суперечливі відчуття. В перші години – дні – тижні допоможе слухати свої відчуття, дихання, розуміння власної присутності того, що відбувається навколо і тих, хто поряд. Це природня реакція. Важливо відчути себе тут і зараз. З часом психіка адаптується.

Самозвинувачення – те, що досить часто спостерігається у близьких полоненого та переростає у самообмеження та самопокарання. Рідні обмежують себе в задоволені власних потреб сну, харчування, позитивних емоцій, часопроведення в колі друзів і т.д. Потрібно зрозуміти, що ви не бажали зробити гірше для своєї близької людини, що особисто ви не
могли вплинути на дану ситуацію, що ваш рідний у полоні не хотів би, щоб ви обмежували свої потреби. Не слід звинувачувати себе! Вам потрібно мати сили, здоров’я та наснагу для пошуку та очікування.

Як допомогти таким родинам? Не відсторонюватися. Просто будьте поруч. Менше питань та порад, більше — слухайте та підтримуйте. Такі події змінюють звичне життя родини, вона може потребувати допомоги у домашньому побуті, в догляді за дітьми, з приготуванням їжі – побутова допомога вкрай необхідна. У спілкуванні не кажіть, що розумієте, що відчуває родич полоненого, якщо ви не знаходилися в схожих умовах.
Сформулюйте по іншому: я не можу зрозуміти, що ти відчуваєш, але я бачу твій біль і розпач, твою безпорадність, відчуваю твоє горе, щиро хочу бути поряд і допомогти. Можна нагадати поїсти, вивести на прогулянку, взяти з собою на спорт, нагадуйте, як важливо підтримувати режим сну і харчування.
Важливо відновлювати ритуали, які були частиною життя з близькою людиною. Функцію відсутнього близького може взяти на себе хтось з близьких чи друзів. Йдіть пішки по місцях, де було добре гуляти разом, пийте каву в закладах, де робили це раніше, їздіть за продуктами в той самий магазин, де купували продовольчі товари раз на тиждень разом з
тим/тією, хто в полоні та продовжуйте робити те, що починали разом.
На фоні постійного стресу в родині можуть загостритися конфлікти, адже кожен переживає цю втрату по різному і не завжди може бути підтримкою для рідного. Тому вкрай важливо звернутися до кваліфікованого фахівця про допомогу. Робота з психологом дозволить стабілізувати свій психологічний стан, знизити рівень напруги, навчитися технік саморегуляції, віднайти полегшення, укріпитися у своїх пошуках та наповнитися силами. Сьогодні існують групи психологічної підтримки, де формується коло своїх — тих, хто чекає на рідних та коханих захисників і захисниць з полону. Скористайтесь будь-якою можливістю підтримати себе та близьких в очікуванні найбажанішої миті – обміну полонених та поверненні додому.

Публікація вийшла в межах проекту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення
ґендерної рівності в Україні» за підтримки Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та
євроатлантичної інтеграції України та фінансування Уряду Швеції.