Розмова з Діною, менеджеркою проєктів ЖВР

Діна Козлікіна у мирному житті займалась менеджментом проєктів у дизайн-компанії та викладала мови. Зараз вона допомагає ЖВР із організацією внутрішніх проєктів та SMM. Про особисті усвідомлення за час волонтерства, мотивацію та плани — читайте далі від першого лиця. 

Про історію свого знайомства із ЖВР

З ЖВР я знайома давно, бо ще у 2020 році почалась цікавитись проблемами жінок на війні в контексті фемінізму. Я читала про це документи, звіти, дослідження. Потім я знайшла ЖВР, почала дивитись їх інтерв’ю, відео. Я хотіла залучитись, але не була впевнена, як це можна зробити, не будучи ветеранкою чи військовослужбовицею.

У перший тиждень повномасштабного вторгнення я почала дивитись, куди можна долучитись для волонтерства. Тоді ж я побачила пост на сторінці ЖВР, що вони відкривають штаб. Я написала їм — і вже наступного дня була в штабі.

Про волонтерство  

Питання, чи виїжджати, у мене не було. Я залишилась і вирішила волонтерити. Ще до повномасштабного вторгнення я була впевнена, що залишусь і буду шукати, як застосувати свої навички й працювати на Перемогу разом з усіма. 

Наразі я займаюсь внутрішніми проєктами. Зараз, наприклад, над проєктом по пошиттю жіночої військової форми. Я спілкуюсь з інвесторами та потенційними партнерами, веду твіттер-аккаунт та ще деякі дрібні задачі, які постійно виникають. 

Про вигорання і мотивацію  

Вигорання в мене було десь наприкінці березня. Тоді ми працювали майже без вихідних, весь час були на штабі. Це був «найстресовіший» період, бо ніхто не знав, коли все закінчиться і що буде далі. Зараз я балансую волонтерство з роботою і вільним часом.

Мотивація у мене банальна — це допомога країні. Хочеться робити внесок до перемоги, смерті окупантів. Найбільше мене мотивує те, що я можу якось долучитися. А ще я бачу результат своїх дій — наприклад, популяризація в соцмережах приносить більше донатів, більше людей дізнаються про організацію або про те, як скористатися нашою допомогою.

Я хочу, аби моя країна була незалежною і не потерпала від агресора, що знищує нашу мову і культуру. Це мене мотивує. 

Про інсайти за час волонтерства 

Головне, що я зрозуміла за ці місяці волонтерства — це те, наскільки люди здатні адаптуватися під різні умови і певні задачі. У нашому штабі більшість людей займається тими задачами, якими вони не займались у цивільному житті. Це або нові навички, яким вони навчились вже тут на місці, або ті навички, які були, але не є основним джерелом прибутку. Це дуже круто, що люди можуть разом організуватись і робити щось на Перемогу України, на одну мету. Усі намагаються робити щось по максимуму, шукаючи можливості. Це говорить про те, що ми як нація можемо досягнути всього. Ми навчаємо одне одного, виправляємо свої й чужі помилки, і цей досвід навчив мене тому, що в будь-якій ситуації можна відреагувати правильно і ефективно.

Про причини любові до ЖВР

По-перше, це люди. Мені важливий колектив, зв’язки. Тут я знайшла друзів, познайомилась з людьми, про яких раніше читала. Саме колектив на самому початку «рятував» мене ментально. Мені було важко, але я приходила сюди, спілкувалась з людьми, сама долучалась до роботи, і мені допомагало це бути спокійнішою. 

По-друге, саморозвиток. ЖВР дає можливості для навчання: це і такмед, і тактична підготовка, і водіння. Цих навичок я не мала, поки не доєдналась до організації. Я дуже ціную цей досвід — до того ж, це навички, які дуже потрібні в умовах війни. Плюс, я розвиваюсь особисто в темі проблем жінок на війні, якою цікавилась вже декілька років.

По-третє, це відчуття того, що я допомагаю країні. Неважливо, чи людина волонтерить годину на день, чи цілий день — якщо працює ціла команда, то завжди буде результат. Я вважаю, що ми всі повинні працювати на Перемогу — хтось через волонтерство, хтось допомагаючи фінансово, а хтось на передовій. Є багато варіантів, але суть одна: якщо ми всі долучаємось, то ми допомагаємо нашій нації, заради майбутнього наступних поколінь. 

Рената Жупанин