Сергій Борденюк “Артист”. Чоловіча роль в медекіпажі “VETERANKA”

«Ми — нація, яка заслуговує на перемогу протягом багатьох років»

Сергій Борденюк, а з 24 лютого «Артист» (позивний) — у мирному житті актор та підприємець. У нашому новому інтерв’ю читайте його волонтерський шлях, мрії та родину. 

Чим ви займаєтесь у Жіночому Ветеранському Русі? Як відбулось ваше знайомство? 

У ЖВР я був водієм. У мої обов’язки дуже багато чого входило: знайти, де та з ким домовитись за паливо для наших машин, домовитись про перепустки та поїздки до наших партнерів за оптикою, доставлення, перегін авто, контроль ремонту авто, доставляння їх на передову… 

З 25 лютого 2022 року і до від’їзду на війну 8 травня 2022 я працював і жив на штабі.

З травня ми в складі медевак: Куба, Аляска і я (Артист) поїхали на харківський напрямок воювати добровольцями.

Знайомство з “Рухом” склалось дуже оперативно. Алла Валюкевич, яка була режисером деяких проєктів, в яких я брав участь, дала контакт Катерини Приймак. Я зателефонував їй, і оскільки я в той момент  був поруч тієї геолокації, яку вона мені надала,  вже через кілька хвилин був на штабі, де зустрівся з Катюшою та Кубою.

Чим займались до війни? 

До війни займався бізнесом, в мене декілька партнерських компаній було. Ми надавали послуги по ремонту та будівництву, виготовленню і монтажу вікон ПВХ, дизайну та декоруванню. А ще я  знімався в кіно та серіалах, грав в нашому театрі, театр-студія “BEAT”, також знімався в кліпах, був моделлю. Чесно кажучи, мені подобалось моє активне життя.

Що було найскладнішим та найприємнішим у волонтерстві? 

Для мене особисто все було зрозуміло, що війна, що прийшов мій час і я повинен прикласти максимум зусиль для захисту нашої країни, моїх дітей та онуків від цієї навали. Шукав різні варіанти — від водія танка (бо ми допомагали 130 батальйону Тероборони Солом’янського району) до водія мінометного розрахунку. Але коли Куба запропонувала бути водієм медеваку разом з нею та Аляскою, я з одразу з радістю погодився.

Складне в ті дні для мене було лише одне — моя сім’я та онуки залишились в Києві…

Були різні варіанти для від’їзду, але ми колегіально вирішили залишитись в важкий час для країни та нашого рідного міста Києва бути разом.

До речі, нещодавно розмовляв з донькою, і сказав, що після перемоги ми з сім’єю будемо сидіти за столом з келихом вина і пишатись тим, що в складні часи для України та Києва, ми не залишили дім, а були разом. 

Але для мене це дуже було складно і фізично, і емоційно — усвідомлювати те, що маленькі мої квіточки — онук та онучка знають, що таке ракетна загроза, тривога і що таке з тривожною сумкою швидко спускатись до сховища.

Найприємніше — це наша волонтерська сім’я, яка з кожним днем все збільшувалась, а енергетика на штабі пронизувала до глибини душі. А ще — розуміння того, що ти робиш потрібну справу з цими дівчатками та хлопчиками, які тебе тримають тебе в тонусі й надихають на роботу, на результат. 

Так склалось, що я, мабуть, був і залишаюсь найстаршим в нашій дружній сім’ї.

Якою та коли ви бачите перемогу? 

Мабуть,  буде дуже й дуже світло навкруги, сонячно, небо чисте-чисте… Тихо, тихо. Аж трохи дивно, бо, на мій погляд, буде важкою перемога, але нам просто не можна здатись, бо ми нація, яка заслуговує на перемогу протягом багатьох років.

Ким ви себе бачите після перемоги? Що зробите першим, про що мрієте? 

Бачу себе актором театру та кіно. Для Bollywood вже знімався, планую підкорювати Hollywood!

Нагуляюсь та «нажмакаюсь» з онуками.

Що вас надихає, наповнює та відволікає від війни?

Надихає те, якою країною може стати наша ненька Україна. А відволікають думки про сім’ю та майбутнє.