Сестри по зброї. Анастасія Леонова "Русалка"

Про те, як заслужити авторитет в армії, не збожеволіти від найстрашнішої роботи, мотивацію та натхнення, а також про плани після перемоги – читайте у нашому інтерв’ю.

Про мотивацію

Я не могла не йти на війну ні фізично, ні морально. У 2015 році я пройшла повністю курс інструктора такмеду. Але так склалося, що після цього я якийсь час жила цивільним життям. На війну не можна йти за чимось. Війна нічого не дає. На війну йдуть люди, які не можуть не піти. У них найкраща мотивація, це найправильніші військові, скажімо так.

Про життя до

Я була сомельє, у мене була своя винна школа. Потім працювала на крафтовій українській виноробні та проводила дегустації. Загалом, була артистом розмовного жанру.

Як потрапила до ЗСУ

Мене просто попросили приїхати, провести тренінг. Наступного дня мені зробили пропозицію, від якої я не змогла відмовитися. Упереджене ставлення прослідковується до всіх, незважаючи на стать, починаючи з військкомату. Там вже упереджено ставляться до тих, хто сам виявляє бажання служити. Ті, кого вони “загрібають” — люди з різними захворюваннями, непридатні для служби ні у воєнний, ні в мирний час, проте їх усіх дуже легко відправляють служити, а ті, хто приходять самі — проходять вісім кіл пекла, включаючи повний медогляд, який триває три дні.

Про ставлення до жінок

Трапляються випадки, коли жінку намагаються відмовити від служби, мовляв, “бабам тут не місце”. Але це якісь абсолютно страшні шовіністичні висловлювання, які зараз зустрічаються значно рідше. Знову ж таки, я медик, я не рвуся кудись в артилерію і так далі, хоча я знаю багатьох, хто там служить.

Про бойову посаду

Я – парамедик окремого стрілецького батальйону. Минулого літа працювала на евакуації, займалася пораненими. У якийсь момент через те, що я не була офіційно оформлена в батальйоні, мене зняли. Я займалася тим, що супроводжувала хворих до лікарів. У мене був свій маленький лазарет і в ньому я також дуже багато працювала.

Очікування vs. реальність

Ніде не написано, що ми повинні все діставати собі самі. Тобто у нас має бути матзабезпечення тією ж тактичною медициною, звичайною медициною. Але доводиться все завжди діставати самим. Тому що ЗСУ дає нам або нічого, або не те, що хотілося б. Багато речей надають волонтери.

Про досягнення

 Прослужила 13 місяців в одному батальйоні! А ще ніхто на руках у мене не помер.

Як змінила війна?

Я стала дорослішою, стала відповідальнішою. Зник інфантилізм, думки: “а що подумають”, “а як ось це”, “а цього я не знаю”. Я навчилася легко брати на себе відповідальність.

Що найскладніше і найстрашніше на війні

Ховати тих, кого ти знаєш. Напевно, найстрашніший момент — застебнути блискавку на мішку з “двохсотим”, особливо коли там тіло того, кого ти нещодавно обіймала. Відвозити до моргу його останню форму. Я робила цю роботу і це дуже важко.

Про авторитет

Я інструктор з такмеду, авторитет такий: “Слухай сюди, сука, уважно, інакше ти дуже швидко здохнеш”. І, в принципі, допомагало. У мене завжди були відмінні стосунки практично з усіма. Знову ж таки дивляться, як ти працюєш. Якщо ти справді гаруєш, це видно.

Поради новобраницям

Треба позбавитися ілюзії, що на війні весело і є якась романтика. Так, ми постійно сміємося, але інакше можна збожеволіти. Війна тобі не дає нічого, вона в тебе все забирає. Потрібно готуватися — фізичні вправи. Біцепси не потрібні, качайте спину, займайтеся своїм здоров’ям, качайте ноги, тому що по 5 кг бруду на кожному черевику дуже швидко покажуть, що ноги ви не проробляли. Спина у всіх “летить”. Тренуйтеся, ходіть у походи, навчайтеся робити щось своїми руками. Хіпстери — це все весело, але коли ти не можеш колоду розрубати, то ти хріновий боєць.

Про жіночу форму

Немає жіночої форми. Те, що нам видавали у ЗСУ, ми вшивали. Насправді в пікселі ми практично не ходимо. Піксель носять до першої зарплати, а потім купують собі гарну форму.

Про натхнення

Мене надихає віра в Перемогу, віра в те, що ми праві та віра в те, що ця імперія зла колись сама себе зжере. Тому що все, що вона робить — це дуже бридко.

Про Перемогу

Після перемоги я нап’юся. Буду тиждень пити, танцюватиму на столах, святкуватиму. У сукні бажано, тому що форма мене вже дуже сильно задовбала. Глобально — не знаю, можливо, народжу когось.

Тетяна Тріфонова