Сестри по зброї. Анна Кузьмінчук

Двадцятирічною у 2014 пішла доброволицею  волонтерський евакуаційний екіпаж до 25 ОМПБ «Київська Русь» і паралельно навчалася. Займаючись водоочищенням та науковою діяльністю, у свої 28 вже офіційно стала до лав ЗСУ. Молодша сержантка, фельдшерка Анна Кузьмінчук про жіноче обличчя тактичної медицини, легалайз, як підготувати себе до служби та сестринство.

Як ти потрапила до війська та на яку посаду й чи відрізнялась посада від того, що ти фактично виконувала у війську?

24 лютого зібралися разом з хлопцями з 25 ОМПБ «Київська Русь» та іншими добровольцями підрозділу в визначеному місці, було ДФТГ (ред. Добровольче формування територіальної громади), де я фактично відповідала за медичну службу. Потім було ще одне ДФТГ, але закінчилося влітку Збройними силами з першою посадою стрільця, де продовжувала виконувати ті ж функції. Згодом вже встановили на посаду фельдшера у медичному пункті. Працюємо. З медичними посадами сексизм, слава богу, ніколи не проходив і не проходить.

Три поради, які б ти дала  новобраницям: як підготувати себе до служби?

• Не ідеалізувати військо для себе, бо воно далеко не ідеальне.
• Підготуватися:

– базові обстеження, стоматологія, вакцинація;

– підготувати самостійно для себе бажане взуття, спорядження та інше, списків сьогодні вдосталь;

• За можливості самостійно обрати підрозділ.

Хто для тебе “герой” на цій війні та чому не варто ідеалізувати військо і військових?

У нас традиційно живих героїв немає. Для мене, насправді, це кожна частинка війська, яка просто робить свою роботу. Це хлопці в окопах; це командири, які здатні зберегти особовий склад і при цьому виконати завдання; це кухар, який працює у відносному тилу, щоб всі були ситі; це діловод, який 3 доби не спить, бо потрібно підготувати стоси паперів. Це все часто зовсім не героїчно виглядає, але вони всі часточки тих героїчних Збройних сил.

Ідеалізувати військо і військових не можна, якщо ти збираєшся в це військо йти, або якщо ти йому допомагаєш, бо реальність може виявитися не такою веселою. У війську, як би ми не заперечували цього, є багато зловживання алкоголем і наркотиками, є багато совку у всіх його проявах. Війна витягає назовні все, включно з дитячими травмами і схильністю до алкоголізму. Я маю досить цікавий досвід спостереження абсолютно різних добровольців з різних соціальних прошарків, різних ціннісних орієнтирів, і це місцями весело, місцями дуже сумно.

Як тримаєшся? Впевнена,  що є багато тригерних моментів.

Якщо чесно, то тримає робота, водночас розвалюючи. Коли трьохсотий доїжджає обробленим, знеболеним і головне живим до стабпункту, це радує неймовірно. Коли ти з командою працюєш над одужанням контужених та хворих і вони починають працювати ефективніше, це радує. Коли ти когось впертого з контузією чи хворобою “я з хлопцями до кінця” вмовляєш на шпиталізацію, бо бачиш, що йому стає гірше, ти радієш, бо знаєш, що він повернеться, буде менше страждати, буде трохи ефективнішим.

Сильно підсаджує морально: 

• відсутність роботи “якого хріна я зараз отут, а там хтось хріначить”, але це скоріше вже травматичне;
• вбиває УПА (паперова робота щодо в тому числі по поранених, травмованих і хворих;
• вбивають аватари й наркомани, бо вони – це робота і постійні неочікуваності, яких могло б не бути.

Забезпечення військовослужбовиць одягом та білизною в армії – одне з адвокатованих Жіночим ветеранським рухом питань: волонтери закривають, депутати хайпують, а як ти особисто розв’язуєш цю проблему?

У нас була опція не отримувати, якщо не треба. Вчора показували видані літні комплекти – сподобалася якість тканини, тому отримуватиму і вшиватиму. Форма вся або куплена або вшита чоловіча. Талани літні мені навіть подобаються.

А взагалі – так. Це насправді величезна проблема, що я не можу просто прийти й отримати форму свого розміру. Чому мені треба витратити на це час і гроші? Навіть якби у Збройних силах було 100 жінок, вони мали б на це право.

Білизна взагалі окрема тема. Підозрюю, що це питання не отримає вирішення ніколи, поки його намагатимуться вирішити централізовано.

Як війна змінила тебе?

Я не розумію поки остаточно. Але коли ти маєш роботу, яку любиш, вкладаєш ресурс у дитину, яку любиш найбільше за все, а потім просто розумієш, що от-от почнеться війна, масштабів якої не можеш оцінити, – щось змінюється. Ти збираєш речі дитини й відправляєш її до бабусі з дідусем; 24 лютого пишеш на роботу, що сьогодні, не прийдеш, бо тут отака фігня сталася, а потім шукаєш кому віддати котів та собаку. Щось змінюється.

Потім ти береш на себе відповідальність, і ще відповідальність, і ще відповідальність.

Я постійно змінююся, але зараз відчуваю, що після війни хочу більше від себе. Хочу більше дати себе дитині, хочу дописати дисертацію. Зараз не так, як було у 2015. По іншому змінююся. Підозрюю, що і цінності дещо змістилися.

Що для тебе Жіночий ветеранський рух і сестринство?

Це передусім розуміння один одного. Це місце, яке змогло об’єднати дуже багатьох жінок у війську, дати підтримку і можливість досягати більше якимись спільними зусиллями.  

Вагітна снайперка і хайпування медіа на  дівчатах у війську. Які в тебе думки з цього приводу? Це також і про коректне висвітлення образу військової та вішання ярликів.

Ну вагітна і вагітна, це винятково її рішення. Хайп ЗМІ мені не сподобався з тої точки зору, що знову якийсь неприємний душок берегині в ньому був. Так. В нас люблять цим займатися, але в нас взагалі суспільство любить крайнощі у всьому, бо ще не пристосувалося до сучасного світу. В мене вдома на заході, наприклад, досі косяться на жінок, які самі виховують дітей. Тобто чоловік, який знає всі борделі Краматорська, то норм. А жінка, що має стосунки – прийшла шукати чоловіка в армію.   

Як фельдшер, чи вважаєш ти, що як пункт реабілітації після війни адекватно було б зробити легалайз стосовно медичного канабісу?

Його треба робити не після війни, його треба робити вже, ще вчора.

Марихуана не викликає агресії, не вибиває їх зі строю, і, якщо казати відверто, то в моїй особистій статистичній підбірці, в них легше відновлення після контузій.

Тому мене марихуана не лякає, мене лякає поголівний алкоголізм і його наслідки, як для здоров’я, так і для життя. П’яні бійки, п’яні самостріли, я боюся уявити собі реальну статистику 200-тих, яких вбив алкоголь, а не росія. Ще мене лякають амфетамін і славнозвісні «солі», які частенько йдуть з алкоголем і мають теж жахливі наслідки – люди на очах фізично розвалюються і деградують.

Якою ти бачиш перемогу ментально для українців?

Перемоги я поки не бачу і боюся, що у найближчі 2 роки ми її не побачимо.

Ментально для когось ця війна вже закінчилася, так само як закінчилася десь у 2016. Я б хотіла бачити зміни у ставленні до колективного обов’язку щодо держави, бо оці штуки з «відкосить» від армії рівно такі ж токсичні, як штуки типу «я не буду платить податки», чи «а чого мені не можна мити бурштин». Але, якщо чесно, цього не очікую. Очікую багато роботи, багато злочинності, багато років на усвідомлення отих цінностей, за які насправді зараз іде війна.

Валіко Коробкадзе