Три історії про війну. Юлія «Куба» Сідорова

Чи є місце співпадінням на війні? Як незначні деталі можуть змінити долю?

Продовжуємо розповідати смішні і не дуже історії з фронту від наших захисниць.

Цього разу наша посестра та парамедикиня 4 штурмового батальйону 92-ої бригади Юлія Сідорова розповідає три історії про долю та співпадіння на фронті. Про хату, що палає, про три колеса та про День народження.

Історія про палаючу хату  

На початку цього року в нашу располагу в Харківській області, будинок де ми тоді жили, влучив ворожий дрон і хата загорілася. Ми повибігали на вулицю, хлопці намагаються врятувати з палаючого будинку якісь наші речі та спорядження. І от я стою з Аляскою біля будинку і розумію, що там всередині залишився великий такий балон з киснем. Думаю: «Жопа». Якщо він зараз там й!@ане, то приліт дрону здасться квіточками у порівнянні до того вибуху. Я кажу про це Алясці та біжу в будинок. Стрьомно було. Дуже стрьомно. Там все палало, але я розуміла, що балон треба встигнути витягти. Він був на такій підставці з колесиками – я хапаю його і біжу назад. Вибігаю на вулицю, а там вже хлопці Аляску несуть на руках – поки я забирала балон, на те місце, де ми стояли прилетів другий дрон і її поранило. Тобто мене врятувало те, що я побігла в палаючий будинок, що тоді здавалася значно небезпечніше, ніж стояти на вулиці. Таке співпадіння.

Історія про три колеса 

Ця історія сталася нещодавно.  Був у нас виклик забрати 300. Зазвичай ми намагаємось по світлому не виїжджати на бахмутському напрямку, бо це небезпечно. Але тоді так співпало, що був вже світанок і потрібно було вивезти бійців, які підірвалися на «пелюстках». Один з хлопців взагалі був із частковою ампутацією кінцівки та просто повз по полю, щоб ми його могли забрати.  

Ми виїхали по світлому і встигли забрати поранених, але по дорозі нас одразу ж обстріляляв ворог.  Уламками нам посікло автівку і пробило колесо. І далі ми їхали ще 26 км з пораненими під обстрілом на трьох колесах. І доїхали) 

Як виявилось – це цілком можливо, якщо дуже потрібно.

Історія про День народження 

Ще у далекому 16-му, коли я була в Госпітальєрах, комбандиром групи у нас був Мангуст. В тому місці, де ми жили, у сусідньому дворі у когось із бійців був День народження і Мангуст мені каже: «Треба піти». А я так не хотіла туди йти, і кажу: «Який День народження на війні?! Не піду». А Мангуст мені відповідає: «Це ти мамі вдома будеш розповідати, що кудись не підеш. А тут я тобі сказав, треба йти – значить треба йти».

 Я подумала, якщо це так принципово, то ок, піду. І от тільки ми вийшли у сусідній двір, як на наше подвір’я прилетіло. Уламками дуже посікло дві автівки, що стояли на вулиці та кухню в будинку, де ми зазвичай вечеряли. Уламками посікло все те місце біля дивану, якраз на рівні голови. Тобто, якби ми не пішли на той День народження, на тому дивані сиділи б ми. Таке співпадіння. 

Редакторка Марися М‘яновська