УП 100. СИЛА ЖІНОК

Співзасновниці руху Veteranka увійшли до списку премії УП100 «Сила жінок»
Катерина Приймак була відзначена за вклад та розвиток українського суспільства. Андріана Арехта та Юлія Микитенко – за військові звитяги та захист українського народу.

Ми безмежно пишаємось нашими лідерками та дякуємо кожній жінці, яка була номінована, за сумлінну працю та вклад у розвиток та боротьбу країни. 

Українська жінка сьогодні — це про те, як, перемагаючи біль і страх, шукати сенси там, де їх інколи неможливо знайти, підійматися і йти далі.
Для того, щоб жіноче обличчя війни одного дня стало жіночим обличчям перемоги.

Укрправда відзначила сотню українських жінок, які наближають перемогу щоденною працею, самопожертвою та турботою про наступні покоління українців.

“Людина-стихія, ветеранка-пацифістка, живе на швидкості голосового повідомлення на “ускорці”, енергійно і з притаманним їй почуттям гумору лупає скелю стереотипів та перепон на шляху до рівних прав і можливостей для жінок в Силах оборони України. А ще її переїхав справжній танк (це факт)”, – кажуть про Катерину Приймак колеги та посестри. 

Її шлях в армії почався з 2014-го. Замість магістратури культорологиня обрала вступ до Добровольчого українського корпусу Правого сектору. Рятувала поранених у складі “Госпітальєрів” у найгарячіших точках: Піски, шахта Бутівка на Донеччині. 

Після повернення в тил перша цивільна робота Катерини була на одному з телеканалів. Вона нікому не зізналася, що повернулася з війни, поки побратим не прийшов привітати її з нагородою за оборону України. 

Її перший досвід у громадському секторі після повернення з АТО – адвокаційна кампанія “Невидимий батальйон”, завдяки чому було відкрито 63 бойові посади для жінок в армії. 

Катя по-справжньому відчула, що на своєму місці, коли разом з посестрами створила Рух Veteranka у 2018 році, а вже за рік – громадську організацію “Жіночий ветеранський рух”. 

Відтоді вже 6 років поспіль 365 днів на рік, 24 години на добу вона успішно бореться за рівні права та можливості для жінок в армії. Це системна робота на всіх тематичних панелях, створення десятків інформаційних кампаній, адвокаційні проєкти в нашій країні та світі. Її промову в штаб-квартирі ООН про проблеми та досягнення українських жінок у війську чув та зустрічав оваціями весь світ.

У 2022 році вона очолила Рух Veterankа та в першу добу повномасштабного вторгнення – 25 лютого – створила штаб швидкого реагування, де ветеранки та цивільні волонтерки закривають потреби захисниць і їхніх підрозділів на фронті (від жіночих берців і форми, амуніції, автівок, зв’язку, дронів до спеціальних медевакуаторів і такмеду), виконують гуманітарні місії на прифронтових та деокупованих територіях.

Тільки за 2 роки повномасштабного вторгнення організація власними силами зібрала понад 80 мільйонів гривень. Крім того, Катерина Приймак встигає їздити на фронт як парамедик. Остання її ротація була в 2022 році на Херсонщину.

Рух “Ветеранка”

Колись слово “посестра” не несло для мене особливих сенсів. Родички, подруги, приятельки. Колись “бути командою” здавалося мені порожнім значенням. Була я, були люди. Але одного дня в моєму житті з’явилася особлива людина – Андріана. І тоді ці всі слова набули змісту.

Андріана Арехта – операторка озброєння, старша сержантка спецпідрозділу ЗСУ, лідерка та засновниця руху Veteranka (Громадська організація Жіночий ветеранський рух). 

Я не знаю кращої людини. Людина слова, людина честі, людина непорушних цінностей та величезного серця. І тільки таким серцем вона може промовляти слова, які звертаються до сердець людей. Вона справжня лідерка. Та, яка все робить і стягує, і надихає людей йти за нею і робити більше.

Один із наймоторошніших днів – 1 грудня 2022 року, коли я дізналася про її страшне поранення. Вона підірвалася на протитанковій міні під час звільнення Херсонщини. Перелам хребта, ребра, забій внутрішніх органів, руки, щелепи. 
Тоді час зупинився, і ми чекали. Але вірили, що якщо вона виживе, то все подолає, бо це великої волі людина. Так і сталося, вона наново навчилася ходити. Всю себе присвятила війні. 

З Майдану Андріана рушила на маршрутці на війну – штурмовичкою у складі добровольчого формування “Айдар” брати Луганський аеропорт, Айдар, Щастя… Загалом було звільнено 8 населених пунктів Луганщини. В документах значилася як швачка. Це перша швачка з орденом “За мужність” (з 2014-го для жінок були закриті бойові посади). 
Роки боротьби за право жінок воювати на бойових посадах нарівні з чоловіками – і крига скресла. У 2018-му відкрили 63 бойові посади для військовослужбовиць. Тепер майже 63 тисячі жінок служать у війську! 

Вона змогла об’єднати нас, таких різних, у потужний Жіночий ветеранський Рух. Коли сталася велика війна, вона, не роздумуючи, була готова на самопожертву. 

Під час повномасштабного вторгнення Андріана брала участь у звільненні Київщини, Харківщини, Херсонщини. 

За дорученням Валерія Залужного у складі жіночої делегації їздила у Вашингтон у 2022 році, щоб прискорити надання Україні танків Abrams та іншого важкого озброєння. У 2023 році після реабілітації знову здійснила адвокаційне відрядження в США, щоби наголосити на підтримці України в ефірі телеканалу CNN та всьому світу.

Пишаюся подругою і жартую, що вона українська Голда Меїр. Але вона крутіша – моя Андріана Арехта (Сусак).

Катерина Приймак, ветеранка, очільниця руху Veteranka

У свої 28 років Юлія Микитенко пройшла професійний шлях в армії від діловодки до командирки взводу БПЛА, навчилась залізній стресостійкості та доклала чимало зусиль, щоб змінити відношення до жінки в армії.

Юлія ніколи не мріяла стати військовою. Після перегляду фільму “Перекладачка” з Ніколь Кідман мала велике бажання бути перекладачем. Коли розпочалася Революція гідності, дівчина була студенткою другого курсу Києво-Могилянської академії. Пізніше паралельно з навчанням займалася розвідкою: збирала інформацію в соцмережах про пересування російських військ на сході України. 

У 2016 разом із чоловіком вирушила на фронт у складі 25-го батальйону “Київська Русь” як діловод і бухгалтерка (на той момент жінкам не можна було обіймати бойові посади). Згодом у 21 рік Юля однією з перших стала командиркою розвідувального взводу – вона руйнувала всі стереотипи.

Юлія пережила дві важки втрати. В 2018 році загинув на полі бою її чоловік. У 2020 року від опіків помер батько – ветеран АТО, підпалив себе (на Майдані Незалежності в Києві – УП) на знак протесту проти розведення військ на Донбасі. Але Юлія, зі своєю залізною стійкістю, продовжувала робити все, що в її силах.

У 2020 році вона стала викладачкою та кураторкою першого в Україні дівочого взводу в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Його створення було історичним моментом для країни. Юлія доклала всіх зусиль, щоб у дівчат була можливість навчатися військовій спеціальності.

24 лютого 2022 року Юлія мобілізувалася – попри те що жінок не мобілізують у першу хвилю. Вона захищала Київщину, а потім вирушила тримати оборону Донецької області в складі 54-ої механізованої бригади. 

І вночі, і вдень вона поряд зі своїми солдатами на позиціях, привозить їжу, бойові комплекти в найзапекліші точки фронту. Ризикує життям щодня і щохвилини, рятує бійців із сірої зони та нищить сотні ворогів дронами.

Свою службу Микитенко ніколи не називає помстою: “Я не ненавиджу росіян. Мені до них відверто байдуже. Я лише захищаю тих, кого люблю!”.

Олена Гречко, комунікаційниця руху Veteranka