Учасниці про програму лідерства у Єльському університеті

Христина Кудрява, підполковниця Національної гвардії України, учасниця першої групи UVLP

Ми були першою, «експериментальною» групою. Я не подавала заявку — мене відібрала комісія на основі рекомендацій. 

На той момент я служила. Після тривалого періоду штабної служби повернулася до роботи у польових умовах і працювала у напрямі технічної розвідки та безпілотних систем. Тож за плечима було багато років служби, бойового досвіду та командної роботи.

Я погодилася на участь, бо хотіла систематизувати досвід, подивитися на нього за межами суто військового середовища та зрозуміти, як можу використовувати його надалі. Також було важливо, що саме наша група допомагала випробувати й сформувати програму для наступних учасників.

Проте сумніви з’явилися одразу: чи вистачить англійської, чи потягну програму, чи впораюся з навчанням при постійному навантаженні служби. Допомогла довіра людей, які мене рекомендували. Подумала, що вони побачили у моєму досвіді цінність, яку я могла не помічати. 

Я очікувала інтенсивного навчання, сильних викладачів і великого обсягу інформації. Несподіваним стало те, наскільки багато програма дає через саму групу – довіру, відкриті розмови та відчуття, що твій досвід зрозумілий людям поруч.

Велика частина важливих висновків з’являлася вже після занять – у розмовах за кавою, під час прогулянок і спільного осмислення прожитого. Саме ця людська складова стала однією з найбільших цінностей програми.

У роботі я тепер ставлю точніші запитання перед рішенням — кілька правильних питань економлять час, ресурси й нерви. А головна навичка, яка спрацювала найбільше, це ширше бачити ситуацію й виходити за межі власної ролі. Я використовую її під час планування роботи, взаємодії з людьми та підготовки публічних виступів.

Програма дала мені відчуття права бути в середовищах, де говорять про лідерство, майбутнє та зміни. Я побачила у своєму бойовому досвіді знання, які варто осмислювати, передавати й використовувати для розвитку інших.

Подайте заявку, навіть якщо сумніви нікуди не зникли. Дозвольте відбірковій комісії виконати свою роботу – не відсіюйте себе самостійно. 

Катерина Луцик , ветеранка, директорка КЗ «Ветеранський простір» Хмельницької міської ради, голова ГО «Захист — об’єднання волонтерів», членкиня Ради ветеранів при Міністерстві у справах ветеранів України

На момент подання заявки я вже завершила службу й займалась ветеранською політикою — очолювала «Ветеранський простір» у Хмельницькому та громадську організацію. Тож мені було важливо розвиватися як лідерці: мислити ширше, краще комунікувати, будувати команди, впливати на рішення.

Коли бачиш, що це Єльський університет, то, звичайно, питаєш себе, чи достатньо ти сильна кандидатка. Але я дотримуюсь простого принципу: не відмовляти собі у можливості ще до того, як тобі відмовив хтось інший.

Я очікувала сильної лідерської програми, але насправді вона виявилася значно різноплановішою.

Під час програми дуже практичними для мене були заняття про storytelling, message framing та leadership presence, оскільки я багато комунікую публічно і працюю з адвокацією різних рішень.

Також несподіваною цінністю під час програми стали люди – я отримала спільноту, з якою хочеться впроваджувати зміни в Україні.

Особливою стала розмова з Тімоті Снайдером. Можливість наживо говорити про Україну, історію, війну та майбутнє з людиною, яка багато років досліджує і пояснює Україну світу, – це досвід, який змінює світогляд.

Одна з тем, до якої я повертаюсь і після програми, — Ukraine 2050. Нас змусили перенести горизонт мислення далеко за межі сьогоднішньої війни: якою ми хочемо бачити Україну через десятиліття і що робити вже зараз, щоб до неї прийти?

Найбільше «спрацював» довший горизонт мислення. Я все частіше ставлю собі питання не лише «що потрібно зробити зараз?», а й «до чого це рішення приведе через роки?». Особливо це важливо у ветеранській політиці – потрібно не лише закривати запити, а будувати систему, яка працюватиме для сотень тисяч людей у майбутньому.

Для себе я ще раз побачила, наскільки лідеру важливо будувати сильні команди, об’єднувати людей із різним досвідом і створювати середовище, в якому можуть зростати інші лідери. Це те, що я хочу підсилювати в собі й надалі.

Ветерани й ветеранки часто недооцінюють досвід, який уже мають. Служба, відповідальність за інших, рішення в умовах невизначеності та ситуаціях, коли немає ідеального варіанту, — це теж школа лідерства.

UVLP не вчить бути кимось іншим. Вона допомагає по-іншому подивитися на вже набутий досвід, доповнити новими інструментами і зрозуміти, як трансформувати цей досвід у лідерство в цивільному житті.

Тому дайте собі шанс і не приймайте рішення замість комісії.