Щоденник новобраниці. Блищик

Чи замислювались Ви над тим, щоб підписати контракт з ЗСУ та стати військовою? Якщо так, то чи уявляли собі, крізь які випробування треба пройти, щоб отримати військовий квиток? Можливо, Ви вже дійсна військовослужбовиця і пригадуєте, як воно було – вперше прийти до військкомату?
Ми стартуємо новий цикл документальних історій «Щоденник новобраниці», в якій посестри VETERANKA ділитимуться досвідом власного шляху до війська України.
Перший щоденник для нас підготувала Настя «Преса» Блищик – молодша лейтенантка ЗСУ, в цивільному житті журналістка телеканалу «Україна».

Понеділок

Я йду до УПСЗН за довідкою переселенки. Розуміючи, що там можуть бути черги- прийшла за годину до відкриття. 

Але там була не просто черга –  масштабний мітинг. 

-Хто крайній?

-Йдіть записуйтеся у тієї жінки на лавочці. 

-Блищик запишіть. 

-Ви 500 (якась там). Врахуйте, що вдень пускають не більше 70 людей. 

Я швидко гуглю, як в дії можна змінити місце реєстрації. Мене перериває жінка з зошитом. 

-Забула сказать, вам треба буде щодня о 09:00 приходити сюди й отримувати новий номерок, поки ви не попадете в ту 70-ку.

І ось, нарешті, як буває в усіх цих державних установах – люди почали сратися між собою. 

Так я непоміченою пробралася всередину. 

-Добрий день. Мені терміново треба довідка, я вже зареєстрована була в дії, просто змініть мені місце проживання. Я поспішаю до військкомату. 

До військкомату в понеділок я не потрапила. Неприйомний день. 

Вівторок 

Попри те, що у понеділок у військкоматі неприйомний день, я поговорила з ними телефоном. 

-Ви військовозобов’язана? 

-Ні

-Ну, кафедра військова була? 

-Ні. Я маю відношення (рекомендаційний лист від бригади).

-Приходьте. Візьміть з собою паспорт, код, довідку від гінеколога. Ще треба флюрографію, аналізи. А, і фото матові 3*4. 

Зібрала усе дуже швидко. Благо є приватні клініки. Неблаго – там дорого. 

Біля воріт мене зустріли військові. 

-Ви в паспортний? 

-Ні, служити 

-Служити? 

Сміх  

-Чуєш, тут служить прийшла 

Сміється натовп. 

Мені й самій було вже смішно, бо я людина проста, люблю то діло. 

-І все ж таки, куди мені пройти? 

-312 кабінет, заходьте 

Тоді я ще не знала, що в 312 кабінет буду ходити, як до себе додому. 

-А де ваша кардіограма? 

-Яка кардіограма? 

-Ви не знаєте, що таке кардіограма? 

-Я знаю, що таке кардіограма. Вчора ж дзвонила питала. Ні слова не сказали про неї. 

-То ми вам кажемо. Приходьте завтра.

Середа 

Перевіривши, чи точно я взяла з собою кардіограму, приїхала до військкомату. На воротах вже зустрічали, як свою. 

-Ви знову прийшли? 

-Мені в 312 кабінет 

-Заходьте 

У той день я проходила медогляд. Кожен лікар запитував одне

-У вас діти є? 

-Ні

-Заміжня? 

-Ні 

-Так там стріляють

-Я викличу поліцію!

Стоматологиня, якій на вигляд років 70, не зацінила жарт. 

Лор дав мені пятюню, написав «придатна» та поставив печатку. 

Нарешті, відстоявши черги та оббігавши три тисячі сто сімдесят кабінетів, повертаюся в мій улюблений 312-й. Вони дають дозвіл робити військовий квиток та відправляють в 308-й. 

-Мені військовий квиток треба. 

-А хто вам сказав, що ми вам видамо його? 

-В 312 кабінеті. 

-Петрович? 

-Напевно. 

-Так сьогодні середа? 

-І? 

-Військові квитку видаємо по вівторкам та четвергам. Приходьте завтра.

Четверг 

До військкомату я вже їздила, як до себе додому. Біля воріт був шалений натовп чоловіків. Вони усі записувалися на листочку. Прорвавшись до воріт, військовові підморгнули й сказали, що пропустять мене першою. Не дарма ж я всі ці дні проходжу крізь пекельну бюрократією.

-У вас немає оригіналу відношення (рекомендаційного листа від бригади)

Класно було почути це в четвер, а не в понеділок чи хоча б вівторок. 

-Моя бригада відправляла вам цей документ системою СЕДО (система електронного документообігу в ЗСУ).

-Йдіть в 312 кабінет дізнавайтеся.

Годину просиділа в черзі. Зайшовши, побачила, що той лист вже лежав у них на столі. 

Пропущу момент, як це вдалося 😁

Четвер був найемоційнішим днем. Разом з Петровичем ми ходили до полковника. Полковник помітно за мене хвилювався, тож відмовляв усякими способами. Навіть не так. Він кричав. 

Але я ж скеля. Непохитна.

-Ладно, йди роби військовий квиток, дозволяю. 

-Дякую! 

-Візьміть цукерку, тільки фіолетову, вона найсмачніша. 

-Дякую! 

-Стояти. Круууууугоом 

І тут я зробила те, від чого мені так соромно ще не було. Я повернулася через праве плече. Через праве, бл@дь, плече. 

-Відставити! Крууугом.

В той день я так і не отримала військовий квиток. У людей обід. Та й взагалі, у них багато роботи.

І знову я почула своє любіме: приходьте завтра.

П`ятниця 

Якщо думаєте, що в п`ятницю я просто прийшла та отримала військовий квиток – ви занадто наївні. 

Біля воріт мене знову зустріли вже знайомі мені військові. 

-Пропустіть, я за військовим квитком. 

-Була команда нікого не пускати.

– Скажіть по своїй рації, що Блищик прийшла забрати військовий квиток. 

– Ви чуєте, що кажу? Команда. Нікого. Не. Пускати. 

Я хотіла матюкатися, що в принципі й зробила. І навіть не одна, а з якимось хлопцем, який теж прийшов просто забрати документ.  

Я видзвонила Петровича з 312 кабінету й мене пропустили. 

-І шо оце ми без тебе будемо робити? Може залишайся в нас? 

-Дякую, мені ще зарано в пекло. 

Петрович офіційно вручив мені військовий квиток. До речі, це єдиний документ, де в мене гарне фото. 

-Проведу тебе за ворота. 

-Заселфімося? 

-Ти мені, як рідна вже стала. 

-Впишете мене у спадок? 

Ми обмінялися номерами з Петровичем, сфотографувалися й після того лиш один раз списувалися в вайбері. 

Попереду учєбка та фронт. 

Що збирати в той клятий рюкзак? 

Написала своїй подрузі парамедикині. 

-Привіт, я в ЗСУ зібралася. Що брати з собою? 

-Прокладки. І щоденні теж, бо ніколи не знаєш, коли можна буде вимитися, випратися і це чисто з точки гігієни допомагає. Сухий шампунь і його запас. Дуже класна штука – губка для миття. Чисто тому, що я не люблю, як сипле обличчя – засоби SPF. Капці, щоб хоч іноді розслаблялися ноги. Індивідуальні ліки. Пінцет, пилочка й манікюрні ножиці, щоб бруд не забивався. А ще – спальник, каремат, дощовик, термос, сухпаї, посуд, подовжувач, зарядки, годинник, ліхтарик, рушники, шкарпетки, труси….і те, що раджу обов`язково – лосіни для сну, бо я їх не взяла й довелося купувати на базарі. Із теплого не брала нічого, бо то був серпень місяць. «В армії все інше видадуть»,- подумала я, не підозрюючі, що із жіночого я отримаю аж нічого. 

Ввечері з рюкзаком я стояла на вокзалі в Києві. Ніхто із моїх рідних нічого не знав. На очах сльози. На одній із стін вокзалу надпис: «Прощай, Киев».