Як спілкуватися з тими, хто на фронті

Друзі! Ми регулярно наголошуємо на важливісті піклування про власний фізичний та емоційний стан. Особливо в умовах війни, в яких перебувають зараз всі українці – і в тилу, і на фронті. Тому сьогодні ми починаємо цикл авторських матеріалів з психології для військових та їх близьких, щоб навчатися краще розуміти та надавати необхідну підтримку один одному. Ексклюзивно для VETERANKA, військова психологиня Вікторія Кравченко, розповідає про найактуальніші питання щодо особливостей психологічного та емоційного стану в умовах війни.

 Коли хтось із рідних або близьких йде на фронт, разом з ним на війні опиняються і всі його рідні та друзі: адже в думках близькі – постійно поряд з військовим. 

 Кожен з цих людей зіштовхується із певними викликами. Один із них – це зміни у відносинах на відстані та нерозуміння, як спілкуватися із близькою людиною, яка з часом, наче, починає змінюватись і стає більш відстороненою. Ці та ряд інших непорозумінь зазвичай призводять до емоційної відчуженості між близькими людьми.

 В умовах війни відбуваються зміни в структурі головного мозку, і, відповідно, в психіці людини. Вона набуває навичок, які допомагають вижити. Виконує завдання на межі своїх можливостей. Це відображається на поведінці людини, в сприйнятті нею навколишнього світу, в усвідомленні власних потреб та бажань і т.п. Всі ці зміни є природними, нормальними, відповідно до нових умов життя. 

 Також змінюється особистість того, хто залишається в більш захищеному середовищі, але без фізичної присутності близької людини, яка тепер на фронті. 

 Нестача спілкування, неможливість поділитися своїми думками та переживаннями, обговорити емоції та почуття, що виникають, можуть породжувати відчуття самотності. Як у людини, яка на фронті, так і у людини, яка залишилась умовно вдома. Кожен зосереджується на власних проблемах, виникаючих станах, почуттях та емоціях. Обидві сторони відчувають цю самотність, але кожен по-своєму.

 Все вищеописане є неминучим для сімей військовослужбовців. І тут важливо намагатись забезпечувати атмосферу розуміння та прийняття, атмосферу підтримки та довіри, не підозрювати та не звинувачувати один одного в тому, що відбуваються певні зміни. Пам‘ятати, що ці зміни є нормальною відповіддю психіки та організму в цілому на обставини, що склалися.

 Те, що для людини, яка не розуміє специфіки перебування в зоні ведення бойових дій та постійної напруги, є проблемою або якоюсь визначною подією,- може бути недооцінено людиною, яка перебуває на фронті. На війні властивим є полярне (чорно-біле) мислення: є ворог і є свої, моя задача – знищити ворога. Усі ресурси військових здебільшого зосереджені на якісному виконанні свого бойового завдання і на задоволенні базових потреб організму для виживання, на інше у них просто може не вистачати ресурсу. Тому події «зі спокійних місць» можуть не викликати у військових очікуваних кимось реакцій. 

 Як би важко не було тим, хто чекає своїх близьких з фронту, варто знаходити в собі сили та можливість їх підтримувати. Для кожного з нас є важливим розуміння та усвідомлення своєї значущості, важливості для сім‘ї та друзів, впевненість в тому, що нас чекають вдома і віра в те, що близькі будуть розуміти причини наших особистісних змін. І, головне, так само любити й приймати нових нас.

Поради щодо спілкування з близькими, які перебувають на фронті:

–  Варто наголосити на тому, що там не завжди є можливість користуватися телефоном. І якщо людина не виходить певний час на зв‘язок, панікувати не потрібно. Скоріш за все, на позиціях просто вимикаються телефони. Це – питання безпеки підрозділу. Тому оптимальним варіантом буде домовитись з близькою людиною, що він або вона будуть сповіщати про себе, коли у нього/неї буде можливість. Те ж саме стосується повідомлень: якщо ви побачили, що повідомлення прочитане, але відповіді на нього не отримали – скоріш за все, відповісти на повідомлення можливості поки ще не було. 

–  Якщо відчуваєте, що людина без настрою або не налаштована на розмову зараз, не потрібно грузити її запитаннями, а себе – домислами. Краще буде, якщо ви скажете «Якщо у тебе буде бажання виговоритись про те, що наболіло, пам‘ятай – я завжди поруч». Важливо розуміти, що причин поганого або незвичного настрою може бути безліч. І це, скоріш за все, не пов‘язано особисто із вами. Є речі, про які людина не хоче ні згадувати, ні комусь розповідати. Наполегливо лізти в душу, ображатися і звинувачувати людину за такий її настрій = відсторонити людину від себе і її довіру до вас.

–  Не навантажувати людину тими проблемами, які ви в стані вирішувати самостійно або ж тими, на які ця людина зараз вплинути ніяк не може. Натомість можна порадитися щодо можливих варіантів розв’язання наявних проблем.

–  Краще уникати розмов про власні страхи, тривоги та інші негативно забарвлені емоції з метою недопущення додаткових переживань за вас близької людини, яка знаходиться на фронті. Якщо у військового не буде впевненості в тому, що вдома все в порядку – може страждати рівень його стресостійкості, мотивації, уваги, впевненості у власних силах. Як наслідок, людина не зможе бути зосередженою на якісному та ефективному виконанні своїх задач в зоні ведення бойових дій.

Також при спілкуванні з військовими (тим паче якщо це – незнайома або мало знайома вам людина), намагайтеся: 

▫️дотримуватись субординації;

▫️поважати особистий простір людини (будьте обережними із фізичним контактом, не задавайте некоректні та провокаційні запитання);

▫️уникайте сильних звукових подразників (сюди ж – підвищення голосу);

▫️ставитися до нього/неї як до звичайної нормальної людини, а не як до якоїсь спеціальної категорії людей;

▫️розповідати про позитивні новини по за фронтом;

▫️проявити підтримку у вигляді вдячності за службу, за відданість своєму народові та своїй Батьківщині.

^{Опубліковано в межах проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення ґендерної рівності в Україні» за підтримки Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансування Уряду Швеції.}