Активне відновлення ветеранок

Супровід у відновленні фізичного та психологічного здоров’я ветеранок після служби — один із наших ключових напрямків.
Ми вже розповідали про психологічну підтримку захисниць у співпраці з Фондом «Маша». Сьогодні ж ділимося інсайтами тих, хто пройшов терапію через активні види спорту: дайвінг, іпотерапія та яхтинг.
Як це допомагає? Які зміни відчувають ветеранки? А ще — знайомимо вас із людьми, які організовують ці активності та їхньою мотивацією.

Дайвінг

Анна Ярошенко – засновниця дайв-центру Submarine club

Проєкт працює рік. Я займаюсь дайвінгом уже понад 20 років, у моєму досвіді були різні люди – дорослі, діти, літні, і я бачила, як люди позитивно реагують, переборюють себе. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я зрозуміла, що саме дайвінгом зможу принести користь. У першу чергу моя програма була для ветеранів і ветеранок після важких поранень, уже понад 50 людей взяли участь у проєкті, дехто досі постійно займається.

Дайвінг допомагає, бо під водою немає звичної гравітації й навіть людина після важкого поранення може відчувати легкість, невагомість. І наша задача – навчити по іншому рухатись, і тоді людина може відчувати свободу, яку втратила через поранення. У мене на програмі було більше хлопців, тому я шукала ще й дівчат, бо має бути справедливість.

Перед заняттям люди відчувають небезпеку і вони дещо скуті. Після заняття їх ніби відпускає, і я бачу, як у дівчат ніби вантаж упав. Це діє й емоційно, і фізично. Навіть якщо зовні немає ніяких поранень, людям, які пройшли жахи війни, потрібно працювати над тим, аби залишитись ментально здоровою. Дайвінг, і загалом вода, для цього помічні.

Я багато вивчала досвід британських дайверів, які працювали з ветеранами, вже після війни, для лікування ПТСР. Вони отримали непогані результати, і військові ділилися враженнями, що дуже сильно відчувають полегшення вперше за багато років.

Дайвінг – це інше навантаження нервової системи. Він наче промиває мізки. Тому що ти слідкуєш за диханням, зосереджений саме на ньому. Ти в іншому середовищі: на тебе не впливає гравітація, сила тяжіння, ти наче ширяєш у небі – тільки під водою. Це дуже незвичні враження, які перезавантажують нервову систему.

---

Олеся Котлярова  – ветеранка, пройшла курс дайвінгу

На дайвінг я йшла у  пригніченому стані і з болем у спині. Після занять спина взагалі перестала боліти. Коли додому прийшла – одразу заснула, заспокоєна.

Я не очікувала, що потрібно настільки розуміти свій організм. Під час дайвінгу ти маєш прислухатись до себе. У звичайному стані людина цього не робить – не слухає своє серце, дихання.

І це закарбовується в пам’яті, ти й потім відмічаєш: щось я зараз забагато повітря взяла, може, мені його не вистачає? Ця звичка – контролювати своє тіло – залишається. Під час навчання дайвінгу вивчали багато психологічних практик, спрямованих на те, щоб відчути себе, відчути те, що відволікає. Я і тепер можу зупинитись, щоб дослухатись до себе, почути звуки довкола – це дає  відчуття «тут і зараз». 

За два заняття нас навчили азів дайвінгу: як працювати із диханням, щоб спускатись і підійматись, як поводитись, коли випустив трубку для дихання тощо. Тож якщо я колись потраплю на справжній дайвінг на морі чи на океані – основи в мене вже є. 

Я б залюбки продовжувала заняття. Я загалом люблю басейн, та і користь для здоров’я від занять дуже помітна. Поки що немає такої можливості, але коли з’явиться – планую скористатись нею.

---

Іпотерапія

Андрій Кучер – ветеран, голова й засновник ГО «Спілка поранених військових України «Міцні 300»

У 2024 році реалізував грантовий проєкт «Іпотерапія – реабілітація поранених ветеранів» за підтримки IREX та «Програми реінтеграції ветеранів IREX». В рамках проєкту кожен з 36 учасників проходив курс з іпотерапії (реабілітація з кіньми) по 10 занять, включаючи групову терапію з ветеранами. Брали участь люди з усієї України. Проєкт покривав проживання, харчування та логістику. До слова, це перший грант і для мене, і для «Міцні 300».

Для того, щоб проєкт мав показовий ефект, організатори гранту проводили анкетування учасників «ДО» участі в реабілітації та «ПІСЛЯ». Таким чином ми намагалися зрозуміти зміни в  ментальному здоров’ї ветеранів і наскільки наш проєкт став ефективним. Надалі свої напрацювання ми хотіли передавати іншим іпотерапевтичним центрам в Україні. Тому весь здобуток за всі 4 курси є важливим результатом для команди та ветеранської спільноти в цілому. 

Найбільш видимим результатом стало те, що впала тривожність у ветеранів. 

Крім того, понад 50% учасників сказали, що почали планувати своє життя наперед. Порівняно з передовою, де плани сягають не понад добу, тому що все залежить від обставин навколо, в які потрапляєш. А коли повертаєшся в цивільне життя – тут мова йде про тиждень, місяць, рік, і це здається нереальним. Такі проблеми необхідно  пропрацьовувати з фахівцями.

Чому терапія з кіньми така ефективна? Біомеханічно це працює так: кінь своїми вібраціями передає певний стимул до опорно-рухового апарату людини, яка на ньому верхи. Це діє на людину оздоровчо-реабілітаційно. Саме тому відбувається процес, який можна назвати магією, якщо в цьому не розбиратися. З іншого боку, тварини – це найбільш сприятлива атмосфера для людей, які закриті, ще «свіжі» після поранення, мають психологічні складнощі. Бо тварина ніколи тебе не зрадить, не захейтить, не засуджуватиме. Оці позитивні вібрації й тактильна комунікація сприяють тому, що поступово ветерани й ветеранки розкриваються в груповій терапії, і вона має ефект.

А ще, наприклад, в рамках нашого курсу ветерани мали вправу з контролю над ситуацією: кінь дистанційно мав виконувати команди людини. Деякі учасники боялися віддати контроль, дехто – навпаки, надмірно проявляв його. Але в результаті, люди виходили із зони комфорту, отримували нові знання, переживання, а головне модель поведінки.

Ми продовжуємо спілкуватись із побратимами й посестрами, які були в проєкті. Відвідуємо заходи один одного, плануємо майбутні спортивні та інші івенти, ділимося інформацією про стан ветеранської політики чи нововведення в законодавстві. В цьому цінність та міць ветеранської спільноти. Ми велика родина з унікальним досвідом, досвідом поранених, бо міцні – «Міцні 300».

---

Оксана Іванець – офіцерка ЗСУ в запасі, проходила курс іпотерапії

У мене був стан підвищеної тривожності, із травня приймаю антидепресанти. 2,5 місяці тому звільнилася в запас – я офіцерка. Хотілось побороти тривогу.

Коли приїжджаєш до коней, то відволікаєшся, по-перше, на тварину. По-друге, ти намагаєшся контролювати себе в сідлі й не маєш часу думати про проблеми. Кінь може тебе вкусити, викинути із сідла, адже у тварин теж свій настрій. У якийсь момент ти розумієш, що дуже хочеш йому догодити – поїздивши, поспішаєш дати коневі води чи помити йому ноги. І за тим усім немає часу думати про щось погане.

Мій стан покращився. Стала спокійніше, розширила свій кругозір. До того ж тебе переповнює любов до цих тварин. Вони добрі, класні, і ці їхні очі з довгими віями – це щось неперевершене. Я морально відпочивала, спілкуючись із ними.

Я б хотіла продовжити займатись, продовжити спілкування з конем, на якому їздила. Але зараз бракує на це часу.

---

Яхтинг

Вікторія Потоцька – засновниця і керівниця у Family yacht club

Понад 10 років тому я почала займатись вітрильним спортом, яхтингом, і відтоді побачила на власному прикладі, як це змінило моє життя.

У 2023 році на міжнародних жіночих змаганнях в Гамбурзі я побачила, як поряд із нами у змаганнях брали участь жінки з інвалідністю, які прикуті до крісла колісного. Я була в захваті від цього. І загорілась ідеєю привести це в Україну.

Але такі спеціалізовані човни дуже дорогі. То я вирішила почати з ментальної реабілітації. Під грант організувала програму для партнерок військових, ВПО, і четверо з групи — ветеранки. 

Повідомили дівчатам, що готуємо їх до фінальних змагань, до регати. Тобто вони були об’єднані однією ціллю. Вони стали однією командою. Ми робили психологічні майстер-майнди, де вони могли поспілкуватись разом, теоретичною підготовкою вони теж усі разом займалися. Я дуже зраділа, що всі жінки подружились між собою.

Проєкт триває і поза межами гранта. У групі було 16 дівчат, то 12 з них продовжили тренування на спортивних вітрильних човнах, і з цих 12 ще 4 пішли вчитись на капітанок. Двоє вже отримали ліцензію, ще одна отримає цього року.

---

Ірина Грей – ветеранка, яхтова капітанка 

Яхтинг – моя давня мрія.Тому, коли з’явилась можливість спробувати, я радо нею скористалась і не пошкодувала.

Яхтинг – чудовий варіант комплексної реабілітації,  абсолютно новий досвід, не схожий ні на що, що я робила раніше. Зовсім нові відчуття, нові навички й дуже-дуже багато нових знань.

Проєкт «Сила Вітру» – це можливість відновити ресурсність, приємно провести час в комфортному жіночому ком’юніті, отримати нові навички та досвід. За час проєкту 16 жінок перетворились на 4 злагоджені команди, навчились «приборкувати» вітер і стали гарними приятельками. Цей проєкт охоплювати базовий курс на спортивних вітрильних човнах класу SB20,  комплекс теоретичних, практичних занять, групові заняття з психологинею, лекцію з фінансової грамотності, а головне і найцікавіше –  участь у дружній регаті.

Курс навчив азів, базовим навичкам і дав натхнення рухатись далі по життю. Це чудовий антидепресант, активатор внутрішніх ресурсів, це нові знайомства, чудова командна робота, і багато сонця та вітру. Після тренувань завжди – легка втома та хороший настрій.

А далі, далі це вже про вибір і бажання зробити це частиною життя, як сталось зі мною. Тому, далі в мене був шкіперський курс, капітанська практика в Греції, екзамен і отримання міжнародної капітанської ліцензії.

Тепер попереду багато роботи, тренувань, навчань, регат, подорожей і нових вражень.

Бо яхтинг тепер – то моя вічна любов. 

І море кличе.