Гайд з повернення до цивільного життя Тетяни Ялової

Тетяна Ялова зараз живе в Полтаві, служить у складі ЗСУ – санінструктор навчальної роти Навчального центру Сухопутних військ.

Це вже її “друга ходка”, як вона жартує. Вперше на війну поїхала в серпні 2014 року як медик-волонтер. У шпиталі прифронтового міста Щастя гостро бракувало медичного персоналу, зокрема – анестезистів. Коли Тетяна прочитала про це на фейсбуці – одразу відгукнулась. Адже мала відповідну освіту й навички. Пробувши місяць зрозуміла, що вона потрібна на фронті і підписала контракт  з 12-м батальйоном тероборони Києва. З грудня 2014 по липень 2016 прослужила санінструктором медичної частини батальйона. 

Влітку 2016 року, коли фронт стабілізувався, а до батальйона прийшли ще медики, Тетяна вирішила, що в цивільному житті на цей час вона буде потрібніша. До того ж, донька якраз народила, їй потрібна була мамина допомога — це стало вирішальним аргументом.

У 2020 році Тетяна вступила до Національного університету “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка” за спеціальністю “фізична терапія”. Спочатку їй відмовили в бюджетному місці, та втрутились активістки з руху VETERANKA і змогли довести, що ветерани можуть навчатись на цій спеціальності за державний кошт.

З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Тетяна прийшла до військкомату, звідки її мобілізували як анестезистку реанімаційного відділення Полтавського шпиталю. У червні того ж року перевелась до навчального центру,  бо там служить її чоловік, батько їхніх трьох доньок. Там служить і досі. Із п’ятьма онуками, каже, спілкується переважно телефоном

Воєнне життя навчило рішучості й невибагливість у побуті

Після перебування на війні з’явилась стійкість. І ще – невибагливість до побутових моментів. Раніше, якщо немає ванни, то як це так жити? Тепер, якщо в душі є холодна вода, то це вже супер. Бо, наприклад, коли ми розташовувались у хатах без будь-яких умов, я йшла з відром гарячої води в літній душ, а це березень, доволі холодно, ще сніг лежить. І нормально вся могла вимитись. 

Ще – швидше почала приймати важливі рішення. Думаю, інакше я б ніколи не наважилася навчатися у 52 роки.

Дати собі час переключитись

Після повернення з армії я місяць була в селі, щоб звести до мінімуму спілкування. На той момент у мене там жила дочка з новонародженим онуком. Тільки свій двір, до мінімуму зведені контакти з навколишнім середовищем. І потім лише через місяць я одразу до Києва поїхала.

Акліматизація через навчання

Я жила сама в кімнатці в Києві, де на час навчання в мовній школі мене прихистила волонтерка. Вранці виходиш, тебе підхоплює потік людей. Їх багато, але вони ж конкретно до тебе нічого не мають. У школі в нас маленька група, і ми англійською спілкувалися на різні абстрактні теми – про погоду, про природу. Мабуть, це і відволікало. Група – всі УБД, звільнені в запас, тому, мабуть, навчатися було спокійно — всі свої. І потім знову назад, і сидиш одна в тій кімнатці, робиш вправи, вивчаєш щось напам’ять. Так я за 5 місяців навчання і пройшла період акліматизації – через навчання.

Працювати з психологом за будь-якої можливості

Через місяць після демобілізації  я пройшла 3-денний психологічний  тренінг за програмою “Серце воїна”. Нам пояснили, що таке ПТСР, як він проявляється.  Те, що я вже розуміла цей механізм, мені в подальшому допомогло. Після того я ще кілька разів спілкувалась із психологом особисто. Завжди, за будь-якої можливості поспілкуватися з психологом – я звертаюся.

У 2018 році я пройшла 21-денний курс в санаторії. Задоволена і самим курсом, і результатом. Там були особисті бесіди й групова робота, різні види арттерапії, руханки, ароматерапія.

Моє найулюбленіше – малювання і метафоричні карти. Я знаходжу відповіді в цих малюночках, відповідні сенси.

Обов’язково рухатись

Для того, щоб повноцінно реабілітуватись, повернутись до цивільного життя, обов’язково треба рухатись. Наприклад, займатись йогою, робити прості вправи. Я їх сама практикую і, як фізичний терапевт, раджу. Це ж іще один із напрямків реабілітації.

Фізичні вправи необхідні для психологічного здоров’я. Це пов’язано з тим, що коли м’язи працюють, утворюються певні речовини, які надходять у мозок. І вони покращують наш загальний стан і емоційний.

Давно вже помічена закономірність: коли ми працюємо фізично – не на виснаження, а помірно – то ми отримуємо задоволення. Це і ходьба, і дихання, і йога.

Публікацію створено за фінансової підтримки Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Її зміст є виключною відповідальністю руху Veteranka і не обов’язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.