Гайд з повернення до цивільного життя Валіко Коробкадзе

Точка входу

Важко було ставати успішною. В тебе нуль механізмів, якщо ти не мазана, або якщо борешся за права інших чи загальнодоступні блага й на тлі цього в тебе срач з командиром.

Тут обом допомогли б чіткі правила та психолог, який зачасту досі просто пише розслідування в поті чола. 

Протоптати стежку

На початку кожна жінка у війську протоптує стежку. Ти шукаєш можливості показати себе, які принесуть повагу колективу, а отже твою більш ефективну роботу в ньому. 

Мені допомогли успішні збори коштів на моїй сторінці, які тимчасово затуманили очі командиру й він побачив перспективу в мені. Так, не розумне визначення вмінь, навичок та потреб особового складу керівним складом, а саме закривання частини потреб підрозділу.

Й тільки тоді мене допустили до навчання, хоча за понад 5 років від підписання контракту я досі у званні солдата та без можливості рости й розвиватися, як військовій.

Без права думати про цивільне життя

Під час служби ти вся в армії без права навіть думати про цивільне життя — всі емоції і сили йдуть на формування себе у війську. 

Умовних повернень до цивільного життя у мене було два. Перший – вихід у декретну відпустку, що по суті є відпусткою для вирішення своїх питань, ти однаково не покидаєш армію. Це фіксується в баулі з формою та снарягою, який займає пів шафи й ти його періодично переш, але викинути не можеш. 

Другим поверненням я вважаю майже рік перебування в навчальному центрі на умовній посаді забезпечення після бойових в Часовому Яру. Ти ходиш в цивільному одязі, приходиш на робоче місце як на роботу, хіба тривог боїшся більше, як цивільні. Режимні обʼєкти небезпечніші.

Загалом можеш трохи більше цивілізуватись: садочок для дитини, зйомна квартира. Але ти однаково привʼязаний без відпустки, без можливості планувати життя в перспективі. 

Ну й третє повернення починається зараз і я його страшенно боюсь.

Сила, яка здатна тримати

Що мене підтримує, коли важко? Жінки. Так, ми часто собачимось між собою, але в нас є важлива фішка: ми знаємо ціну тому, коли тебе вислуховують. 

Так Катя Приймак запропонувала мені психотерапевтку. Вважаю, це було найкращим рішенням, адже в кожному переході має бути медіатор. 

Найважливіше – знати, що буду потрібною

Я наважилась піти з армії і мене підтримали. І саме це мене витягло – я впевнена, що так чи інакше буду потрібною і зможу втілити значно більше, ніж жертвуючи своїми відпустками та зором у війську, будучи незначним, замінним гвинтиком, який нічого не вирішує.

Важливо знати, як це – бути тобою 

Дівчатам, які демобілізувались пораджу вступати до лав Ветеранки — кожна тут була тобою. 

Актуалізувати дані про реальність

Після демобілізації рекомендую почати з актуалізації даних, пройшовши медіацію у психолога, аби навчитись не приймати близько до серця те, що не всі цивільні в темі війни. 

Записатись на курси, завести собаку, купити нарешті собі ту дивну шубку. 

А ще важливо, аби ноги перемкнулись теж, тож барфут  – взуття, яке має максимально природну форму та не сковує стопу й не змушує пальці вилазити один на одного – мастхев.

Публікацію створено за фінансової підтримки Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Її зміст є виключною відповідальністю руху Veteranka і не обов’язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.