Платформа «Минуле / Майбутнє / Мистецтво»: учасники форуму «Поліс пам’яті»

Платформа культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» існує з 2019-го року. Кураторки —  Катерина Семенюк та Оксана Довгополова — прагнули створити простір публічної дискусії та проговорювання кола питань, які пов’язані з минулим, але насправді є проблемою для сьогодення.

До 2022 року команда працювала з віддаленими в часі трагедіями, наприклад, аварією на Чорнобильській АЕС, а з 2022-го платформа додатково взялася також і за меморіалізацію повномасштабної війни.

Кураторки діляться, що найбільші прориви в роботі з пам’яттю та у виробленні мови говоріння про травму відбуваються у сфері мистецтва — саме воно виявилося інструментом фіксації досвіду після початку повномасштабної війни.

«Кожен з нас опинився лицем до лиця з досвідом, якого не мав ніколи доти. Виявилося, що в цій складній ситуації мистецтво може бути опорою.
Будь-яка людина розуміє мистецтво, якщо це зустріч з власним досвідом. Мистецтво може дати досвід солідарності й відчуття спорідненості», — сказала в інтерв’ю LB.ua Оксана Довгополова. 

Дослідження пам’яті — це сфера наукових досліджень, тож не всі знають професійні терміни. Тому на платформі ще з 2020-го року почали створювати глосарій термінів меморіалізації — це базовий словник понять і термінів, які використовуються в роботі з минулим. До опису понять команда залучає спеціалістів у різних напрямках, наприклад, фахівців з Memory Studies, історії, філософії, міжнародного права, мистецького простору тощо.  Глосарій може бути корисний спеціалістам різних напрямків: від перекладачів до міжнародних кураторів, також ним вже активно користуються у вишах. Паралельно команда працює над англомовною версією глосарію. 

Також платформа спільно з освітнім ресурсом Cultosvita випустили відеокурс «Як ми працюємо з пам’яттю війни?» про актуальні практики пам’ятання, що виникли в Україні після початку широкомасштабного вторгнення росії. Це шість коротких лекцій про мистецькі практики, суспільні ритуали та простори, в яких зараз живе пам’ять.

«Сьогодні в Україні ми бачимо багато нових меморіалів. Інколи вони жахливі та несучасні, інколи вони захоплюють. У цьому курсі ми торкаємося тільки тих практик пам’ятання, які надихають», — каже лекторка курсу та співзасновниця платформи «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» Оксана Довгополова. 

Ще один проєкт, реалізований спільно з ГО «Музей сучасного мистецтва» — лабораторія практик меморіалізації. Мета — пошук мови памʼяті російсько-української війни та розширення підходів до створення меморіальних проєктів. Проєкт тривав з березня по липень 2024 року. 

Крім того, що учасники/ці могли ознайомитись з важливими світовими практиками меморіалізації, вони взяли участь у розробці ідей меморіальних об’єктів для декількох місць пам’яті війни в Україні. 

Один з таких прикладів — мистецька інтервенція Віталія Кохана «In memoriam усіх нас», яка влітку 2025-го з’явилася у Харкові. 

На фасаді школи розмістили зображення і повідомлення: «Ця стіна є свідком жахів війни з 24 лютого 2022 року», «Мордор — 35 км», «F-16», «А хтось не їхав», машина, кіт, тризуб, діод, тарілка з фруктами, пістолет — образи звичайних речей з буденної воєнної реальності.

 
У такий спосіб митець задокументував досвід життя в Україні під час війни, власні думки та спогади харківців. Художник створював написи і зображення, вибиваючи квадратну плитку з пошкодженого фасаду будівлі. 

Кураторка Катерина Семенюк розповідає, що ідея роботи з’явилася саме під час експедицій Лабораторії практик меморіалізації на Північну Салтівку в 2024 році. 

«Тоді нашою метою разом з митцями й архітекторами був пошук меморіальної мови для Харкова у відповідь на запит жителів. Мешканці Салтівки не хотіли консервувати руйнування, не хотіли жертовних повідомлень, для них перш за все важливе відновлення мікрорайону і збереження життя в місті», — каже вона. 

З 11 березня по 23 липня 2023 року в Художньому музеї Штутґарта у Німеччині тривала кураторська виставка Катерини Семенюк та Оксани Довгополової «From 1914 till Ukraine». Виставка об’єднала роботи Отто Дікса періоду Першої та Другої світових війн та створені після 2014 року роботи українських митців. Тема проєкту – століття загибелі імперій: чи остання імперія справді зникла, чи намагається відродитися вторгненням в Україну?

Після завершення виставки частина творів увійшла до колекції музею, зокрема, відео «Йде запис» та фотографія «Вирва у зруйнованому селі Мощун» Каті Бучацької (на фото), а також інсталяція Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського «Степ Мікі Маусів. Архіви» і живопис Андрія Сагайдаковського «Фальшиве небо».

А 14 березня 2024-го року на першій Мальтійській бієнале відкрився національний павільйон України «From South to North», у якому був представлений проєкт мисткині Алевтини Кахідзе, що говорить про одну з ключових тем бієнале — деколонізацію — на тлі війни росії проти України. 

Платформа також активно розвиває мікромедіа в Instagram @war_memory_ua, де публікує тексти про те, який досвід роботи з трагічною пам’яттю вже є напрацьованим в світі, пояснює складні питання щодо культури памʼяті, фіксації злочинів та ретравматизації, а також наводить приклади меморіалізації, які наразі створюються в Україні.