Після. Особистий досвід проживання втрати Тетяни Борис

Проживання втрати – дуже особистий досвід. Підтримка родини, друзів, близьких – важлива і потрібна, та все ж долати цей шлях доводиться на самоті. 

Тому ми попросили тих, хто вже пройшов найважчі етапи, поділитися власним досвідом, де можна шукати сили та ресурс для себе, коли навколо — темрява.

Таня Борис, ініціаторка та керівниця проєкту «Центр сили«План Б», дружина загиблого військовослужбовця Олексія Бориса та учасниця руху VETERANKA, починає цикл матеріалів про власний досвід проживання втрати. Її відверта історія – далі в матеріалі.

“Забинтована білим сміхом”

1 рік і 7 місяців минуло з моменту загибелі Олексія Бориса, мого коханого чоловіка. Через 2 тижні після поховання я повернулася до роботи, але не до життя. 

Я продовжую проживати втрату, але вже зараз розумію, що допомагало мені ставати самозарадною на цьому шляху. Можливо, моя історія допоможе зробити людей у втраті видимими, а досвід – більш зрозумілим. 

Відповідальність

На наступний день після сороковин друзі чоловіка принесли мені кота. Маленького чорного кота. І водночас – велику відповідальність. Чорний кіт – це була наша спільна з чоловіком мрія. У перший день я мала незрозумілі почуття страху до тварини: я не знала, що мені робити з собою, а тим більше – з котом. Назвала його “Любчик”, адже дуже його люблю. З котом разом ми вчилися спати без снодійних, прокидатися, шукати сенси, подорожували. Мандри з котом – це окрема тема. Я беру тварину туди, де не хочу відчувати самотність. Так, наша нещодавня спільна подорож була до моря в Одесі. Найцікавіше, що Любчик відчуває мої стани та емоції. Не знаю, чи це в усіх тварин так, але це правда. Люблю кожну шерстинку і кожен шрамчик на шкірі, які він мені дарує. 

Тварина і відповідальність за неї стали для мене дуже помічними в досвіді проживання втрати. Кіт забирає відчуття самотності, коли ввечері опиняєшся сам на сам зі своїми думками та емоціями.

Спорт

Мій чоловік Олексій, мав абонемент у тренажерний зал і справді любив тренування. У мене була важлива задача – заповнювати анкету і заморожувати дію його абонементу раз на три місяці під час його служби у війську. Через півроку після його загибелі я зайшла в спортклуб просити закрити абонемент, а мені запропонувати скористатися абонементом замість чоловіка. Спершу я сприйняла це як жарт Олексія, у його стилі, адже я ненавиділа спорт, і він це знав. Але на тренування пішла, відчувала відповідальність. Так спорт зʼявився в моєму житті. Мені стало цікаво, бо бачила зміни в тілі і відчувала, що це гартує мій характер, розвантажує мозок. Я продовжую тренування, адже вони формують мою рутину, дають відчуття стабільності. 

Гори

2 вершини і природа Карпат дали відчуття сили і контролю. Тіла, думок, сліз. Після загибелі коханого зʼявилося відчуття, що я мушу встигнути все – працювати, навчатися, робити максимум від усього. Зʼявилися претензії до себе – не марнувати жодної миті. У горах я змогла стишитися, перезавантажитися, випробувати свою силу духа і витривалість. Чоловік любив гору Петрос і на цю вершину я взяла його прапор, підписаний його побратимами. 

Підтримка

«І якби на те моя воля, 

написала б я скрізь курсивами:

Так багато на світі горя, 

люди, будьте взаємно красивими», – цими словами з рядків Ліни Костенко я би просила людей про те саме. Не боятися підтримувати тих, хто потребує цього. Особливо тих, хто проживає втрату. Дуже чітко памʼятаю день, коли я була веселою, жартувала, була Тетянкою, яка для всіх «молодець». Потім вийшла з роботи, сіла в трамвай і просто захлиналася плачем. Це були мої емоції, накопичені за день. Незнайома жінка запитала, чи може вона мене обійняти. Так, я проплакала всю дорогу додому на плечі у незнайомої людини. 

Перед різдвяними святами я отримала підтримку від водія таксі, коли поверталася додому з кладовища. Щоб викликати автівку, мені потрібно було поставити “мітку” на мапі – мультяшного сантаклауса на вхід до кладовища. Тоді мене охопила паніка від абсурдності життя: свята, я на кладовищі і коханий більше не поруч. Водій таксі вимкнув музику, запропонував серветку і висловив співчуття. Це теж була підтримка. І це цінно.

Проєкт реалізовується за підтримки Європейського союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України»