Три історії про війну Марини “Малої” Тодорової

Марина “Мала” Тодорова, звʼязківиця, доброволиця та посестра руху Veteranka, а ще людина з відмінним почуттям гумору, розповідає сьогодні три історії про війну – про везіння, чорний гумор та що може найбільше налякати на “нулі”.

Історія про біляші

Я готую не часто. Але в той день  вирішила побалувати хлопців і насмажити нам біляшів. Я смажила їх на нашій кухні, а коли закінчила – ми всі спустилися в підвал, бо в той день по нашому квадрату дуже щільно працювала арта, 120-ка. Ми сиділи у підвалі й чекали. Зазвичай, коли чуємо, що обстріл припинився, ми чекаємо ще хвилин 15-20 і підіймаємось в хату. Але того разу нас попередили, що в нашу сторону летить ще й КАБ і ми залишалися в підвалі. А цей КАБ влучив точнісінько в нашу кухню, на якій я до того смажила біляші. Це дуже моторошно, коли сидиш у підвалі і чуєш звук його гвинта. КАБ прилетів у наше подвірʼя і зайшов так глибоко в землю, що більша частина вибухової хвилі пішла у землю. У мене і відео збереглося. Уявляєте, яка то була удача? Якби КАБ влучив у будинок, нас би засипало у тому підвалі живцем. Ніхто б не вижив. Що й казати, якби я або хтось із побратимів був на кухні. А ми проводили там багато часу – готували, курили, розмовляли…

Історія про  фак

Одного разу на одному з наших СП пропав звʼязок. Нам з побратимом потрібно було пройти по лінії, бо знали, де був мінометний обстріл і де, вірогідно, пошкодження. І ось ми вже на місці, рухаємось уздовж дрота і я руками його перевіряю. А це потрібно буквально робити пальцями, бо бувають такі дрібні уламкові ушкодження, які оком можна не помітити. Ми рухалися метрів 400 уздовж дороги, знайшли де обрив дроту, коли я повернула голову вправо і побачила, як на іншому узбережжі ходить п*%0р. Ну я і показала йому фак. А побратим мені каже: “Мала, дарма ти це зробила, зараз попадемо під роздачу”. 

Пройшло хвилин 5 і вони вирішили з нами “привітатися”. Перша міна лягла від нас далекувато, метрів 150. Побратиму треба було вертатися на позиції, а мені в іншу сторону на КСП. Я сховалася, лягла уздовж забору і побачила, що наді мною висить ворожий дрон та корегує по мені міномет. Мені дуже пощастило, що поруч були зарості дерев та кущів, і коли міна лягла зовсім поруч, ці зарості захистили мене від уламків. Інакше мене б сильно посікло. Я порахувала 27 секунд між виходом та прильотом і почала рухатися у ці проміжки часу заростями. Завдяки деревам та густим бурʼянам, дрон не зміг прослідкувати, куди саме я сховалася та де наше КСП. І хоч вони дуже щільно крили наш квадрат, нас вони так і не вирахували. 

Це було вперше, коли я опинилася під таким обстрілом сама. Поки я була на адреналіні, страху я не відчувала, зате одразу пригадала все, чому нас навчили інструктори на полігоні. Страх прийшов потім.  Коли я спустилася у наш підвал, мене всю трусило. В той день я отримала свою четверту контузію.  

Історія про змій

Якось навесні прийшла я до хлопців у бліндаж налагоджувати звʼязок. А хлопці ніколи не казали мені, що у них водяться змії, бо боялися, що я не прийду і доведеться їм самим налагоджувати звʼязок. Спустилася я в бліндаж, все налагодила, перевірила. Ще встигли постояти, пожартувати з хлопцями, коли праворуч од мене зі своєї нори вилазить зміїна голова! Я вилетіла звідти зі швидкістю світла! А хлопці потім зізнались, що змія живе з ними, вони вже звикли одне до одного і вона виповзає з ними привітатися. До них я більше не приходила. 

А потім зʼясувалося, що й у підвалі, в якому я постійно сиділа, теж жила змія. Побратими її коли побачили, тихенько взяли на лопату й відкинули якомога далі. Мені нічого не казали, бо командир знав, що я тоді до цього підвалу й близько не підійду. Коли я зрозуміла, що у нас на позиціях багато змій водиться, почала ходити в гумових чоботах. Літо, спека, а я в гумових чоботах. Ось ті змії для мене, це було найстрашніше і смішне водночас, з того, що я пригадала.