Три міфи про психотерапію ветеранів

Часто не звертатися за допомогою до терапевтів, психологів та психіатрів заважають стереотипи та певні міфи, які панують у суспільстві. Та це всього лише упередження, які стоять на шляху до підтримки та розуміння. 

Про три найпоширеніших міфи про терапію розповідає Юлія Скрипюк — ветеранка, учасниця бойових дій, психологиня, терапевтка біосугестивної терапії, мама двох підлітків.

Міф 1: 

«Ветерану чи ветеранці психолог не потрібен — вони впораються самі»

А насправді?

Психолог — це не «жалісливий слухач» і не «вчитель життя». 

Це фахівець, який:

• вислухає без осуду й жалю;
• помітить приховані причинно-наслідкові зв’язки між досвідом, поведінкою і поточною реакцією;
• допоможе опрацювати «застряглі» емоції (провину, злість, страх);
• і найголовніше — підтримає формування нових реакцій, які дозволять побачити ситуацію під іншим кутом і відчути внутрішню опору.

Чому це важливо?

Після війни психіка часто продовжує жити в режимі «стій, біжи, завмри». Реакції, які були корисними «там» (наприклад, не довіряти, не відчувати, діяти на автоматі), у мирному житті стають джерелом конфліктів, ізоляції, вигорання.

Міф 2: 

«Це не допоможе — я вже все пробувала»

Реальність:

Кожна історія — унікальна. І як не кожна зброя підходить до певної задачі, так і не кожна терапія працює однаково для всіх. Часто ветерани пробували «поговорити» або «заспокоїтись самостійно» — і не отримали результату. Але це ще не означає, що допомоги немає.

Що насправді відбувається?

Захисні механізми психіки та контроль свідомості часто блокують доступ до глибинних причин болю.

Людина може говорити про симптоми, але при цьому не доходити до кореня.

Саме тому на перших етапах особливо цінні методи, які обходять «броню» свідомого контролю.

Практика, яка працює:

Один із ефективних підходів, які я використовую в своїй практиці — біосугестивна терапія. Вона допомагає:

 • увійти в глибоке розслаблення;

 • знизити внутрішню тривожність;

 • створити внутрішню «тишу» для справжньої зустрічі з собою;

 • активізувати природні процеси саморегуляції психіки.

Міф 3: «Усі психологи однакові»

Реальність:

Психолог — це не просто людина з дипломом. У роботі з ветеранами вирішальне значення має довіра, спільний досвід і відчуття приналежності до «свого кола».

Зі своєї практики бачу: підхід «рівний рівному» працює найефективніше. Саме тоді у ветерана чи ветеранки з’являється внутрішній дозвіл довіритись.

Чому це так важливо?

 • Коли ветеран бачить у психологові «свого» — людину, яка розуміє військову культуру, мовчання, гумор, субординацію, — виникає базова довіра.

 • Часто не треба довго пояснювати — достатньо погляду, інтонації, кількох слів і в кінці розмови чуєш: «Ти моя посестра. І цього достатньо, щоб я тебе почу(ла)в».

 • У такому контакті швидше формується ціль роботи, бо немає бар’єру «мене не зрозуміють».

Психолог має бути не «вище» і не «зовні», а поруч. Бо справжнє зцілення починається з відчуття: «тут я не чужий».

Публікація — частина проєкту про ментальне здоров’я ветеранок і ветеранів після служби.

Проєкт «Інсайт та Єдність» реалізується ГО «Жіночий Ветеранський Рух» в рамках проєкту GIZ «Ґендерно-чутливі підходи до ментального здоров’я та психосоціальної підтримки в Україні», що фінансується урядом Німеччини