VETERANKA на 67-ій сесії коміссії ООН зі становища жінок

6 березня співзасновниця VETERANKA, Катерина Приймак, вперше в історії Жіночого Ветеранського Руху виступила на 67-ій сесії коміссії ООН зі становища жінок, у складі офіційної делегації Уряду України.

Пишаємося можливістю представляти країну на такому високому рівні та ділимося з вами промовою Катерини:
«Я ветеранка російсько-української війни та співзасновниця Жіночого ветеранського руху. Ще в 2015 році, коли стало зрозуміло, що питання жінок у війську хвилює лише жінок у війську, ми почали об‘єднуватися в комьюніті. І скоро це стало адвокаційною кампанією «Невидимий батальйон». Контекст був такий, що жінки добивалися доступу на передову до виконання бойових завдань, проте в документах вони значились швачками та прачками. За 3 роки роботи з жінками парламентарями та жінками з уряду, науковцями, маючи підтримку ООН жінки, ми досягли видимості, а для жінок відкрили 63 бойові посади у армії. Але сектор безпеки і оборони лишався не готовим до того, щоб прийняти жінок, а частина жінок вже поверталася з фронту, і суспільство так само було не готове до цього.

Наша НГО виникла у відповідь на виклики, які долали жінки на службі та після служби. Нам вдається об‘єднати зусилля з державним сектором щодо задоволення потреб жінок військових та ветеранок, ми приймаємо участь в розробці НПД, але досі, після 8 років активної участі жінок у війні, ми вимушені долати безліч бар‘єрів на шляху кар‘єрного зростання жінок. І один їх них – це майндсет тих, хто не готовий жити в рівному та прогресивному світі, і боїться конкуренції жінок на службі, замість партнерства.

Тому перше, що необхідно, на мою думку впровадити для того, щоб виконувати адженду WPS – це провести кадрову реформу в армії, та створити умови професійного відбору в армію, що дозволить мотивованим жінкам, які хочуть професійного зростання долучатися до служби без маніпуляцій та упереджень щодо їх статі.
Так, існує ще багато структурних проблем для кар‘єрного зростання жінок, проте зараз, високомотивовані жінки, які йдуть на службу готові терпіти відсутність забезпечення формою та гігієною, брак жіночих лікарів, тощо. Проте реальним бар‘єром лишається приниження їх за гендерною ознакою, який зустрічається в командуванні, і особливо середньої ланки, яка працює з особовим складом напряму. Це не можливо, щоб людський фактор впливав на твою кар‘єру такою значною мірою. Тож якщо жінці пощастило на службі мати нормальне командування, в неї є шанси побудувати кар‘єру, якщо ні – то вони вимушені постійно протидіяти умовам, які для них створює погане командування.

Коли ми брали участь в розробці НПД 1325 на 5 років, багато заходів були присвячені жінкам ветеранкам, проте росія завадила нашим планам.

Зараз, під час активної війни, категорія ветеранок стає дуже незначною, адже більшість жінок повернулися на службу, або завершили її через важке поранення.

Ми зіштовхнулись з таким страшним становищем, коли ти не знаєш за вирішення яких проблем братися в першу чергу, а приймати довгострокові міри в умовах війни лишається важкою задачею. Перше що заважає нам у впроваджувати НПД – це потреба вижити у війні зі страшним ворогом. Звичайно, що WPS має стати глобальним процесом, адже що ми маємо протиставляти армії ґвалтівників?
Проте, саме ці високо мотивовані жінки мають право мати справедливе конкурентне середовище з рівними правами і можливостями в армії а не токсичне маскулінне середовище. І займати керівні посади. Проте на заваді стає невпевненість жінок, що вони здатні бути лідерками, що вони здатні стати авторитетами для підлеглих чоловіків.

Зараз на службі близько 60 тисяч жінок, це майже 15%. При тому, що вони представлені на полі бою, їх занадто мало на керівних посадах в армії. Офіцерок вищого рангу було менше 0.5 % станом на 2021 рік.
І жінки на службі, і після служби стають вразливими, не лише внаслідок пережитого бойову досвіду, серед них є такі, які вимушені були ставати вимушеними переселенцями, розставатися з дітьми, отримувати поранення.

Моя подруга і голова нашої організації Андріана зі зламаним хребтом проходить лікування після поранення. Її чоловік продовжує службу, а дитину вона не бачила майже рік.
Моя подруга Даша у складі Бахмутского ТРО, має 5 контузій та продовжує захищати зруйноване місто.
І таких історій десятки тисяч.


Нам треба робити все, щоб посилювати жінок, не лише знаннями і компетенціями, а ще й впевненістю, що їм під силу будь-які кар‘єрні вершини. Для того щоб вони могли зайняти свої по праву місця в групах, які займаються переговорами, або визначають хід війни. Ми маємо далі адвокатувати корпоративні зміни в армії для їх професійного зростання. Це нонсенс отримувати підвищення звання за те, що ти просто пробув на посаді довгий час, а не за твої професійні якості, досвід та внесок.

Проблемами впровадження 1325 також залишаються слабкі державні інституції, які зараз працюють в умовах кризи через війну. І ми зіштовхуємось зі складністю впровадження довгострокових мір, які зможуть зберегти майбутнє України, і для того нам потрібна і ваша підтримка.»